Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

– Точно не відомо за яким принципом обирались жертви, – відбрив Себастіан – до того ж, я не зможу тебе скрізь супроводжувати, у мене повно справ.

– То треба було, щоб мені як і всім виділили охорону!

– Ти серйозно думаєш, що маги два роки тому закінчивші академію, захистять тебе краще за мене? – він подивився на мене, як на ідіотку.

Я стисла руки у кулаки так сильно, що стало боляче.

– Так Еллі, прислухайся до Бастіана! Ти ж знаєш – я не бойовий маг, до того ж і не молодий.

Серце стиснуло від болю. Так, навряд чи дядько Роберт зможе мене захистити в його теперішньому стані. Що ж, нема дурних!

– Добре, я згодна.

– І ніяких побачень, також. – додав Себастіан.

– А якщо ти підеш зі мною, тоді можна? – не втрималася.

– Думаю, твої залицяльники зможуть почекати. На цьому все.

– О, то авдієнція закінчена ваша високосте? – я встала і присіла у глибокому реверансі – Дозволите йти до себе?

Дядько розсміявся.

– Яка ж ти все ще дитина, Еллі! Пішли, переодягнешся і поїмо.

Себастіан мовчав та просто дивився на мене, від цього погляду мені стало ніяково, тож, я поспішила піти геть.

В кімнаті мене чекав Уітмор.

– Привіт, Ельвіро! Я за тебе хвилювався, втім прийти не міг, малувато в мене енергії. Мені шкода дівчат.

– Дякую Уітморе! А ти ж казав, що можеш відновлювати свій резерв.

– Так, тільки ти забуваєш, що серцевинний камінь спить, без нього це робити дуже важко. Сам дім акумулює енергію, з неї я можу трохи брати для себе. Але не більше.

– Іншого способу нема?

– Ну, є, взагалі то, утім, ти не наша берегиня, тобто не нашого дому.

– А якби була?

– Тоді б могла зі мною поділитися, але не будимо про це. Краще розкажи мені подробиці всього, що сталося.

Закінчивши розповідь, присіла коло Феррікона.

Він мовчав, тільки мотав хвостом туди сюди.

– Не знаю, як можна забрати у когось магію, тільки все це не просто так, хтось хоче накопичити достатньо сили, та от тільки, для чого?

Я знизила плечима.

– Хтозна.

– Еллі, Еллі, ти вже дома? – пролунало з кристала.

Уітмор махнув мені лапою і щез.

– Так, Глорі, я вдома.

Я підійшла до екрана.

– О, яке полегшення! Чого ти мені одразу все не розказала?! – вона трохи надула губи – Я дізнаюся про те, що тобі загрожує небезпека з газет!

 – Вибач, Глорі, не хотіла, щоб ти переживала за мене, до того ж, ніхто не думав, що Діану вб'ють.

– Так, це просто жахливо!

Ми ще трохи поговорили з нею та попрощалися.

Я змінила сукню і спустилася до їдальні.

Вечір пройшов більш-менш спокійно, Себастіан здебільшого мовчав, ми з дядьком обговорювали предмети, які мені викладали в академії.

Потім, я пішла спати. Вже біля самих дверей кімнати, мене зупинив Бастіан.

Він схопив мене за руку та розвернув до себе.

– Ельвіро, я сподіваюся, ти не наробиш дурниць?

Спробувала висмикнути свою руку з його лапи – не вийшло.

– Яких саме? Побачень вночі із любасом?

Бастіан нахилився трохи ближче до мого лиця, і я вдихнула свіжий, тонкий аромат. Запах трав і хвої. Ледь стрималась від того, щоб підійти ближче і ткнутися носом просто йому у груди.

– А він у тебе є?

– Хто? – я так заглибилася у власні відчуття, що не зрозуміла про що він.

– Любас.

– Ну, звичайно ж, чому б і ні!

Він схилився так близько неначе хотів мене поцілувати.

– А я думаю, що нема. – видихнув у самі губи.

Я відскочила від нього. Та що це таке, магія якась особлива чи що?!

– Та відчепись вже від мене, я іду спати!

– Ельвіро, пам'ятай, що я тобі сказав.

Мовчки кивнула і заскочила в кімнату гупнувши дверима.

Потягнулися довгі, нудні та здебільшого, одноманітні дні.

Оскільки Себастіан бував вдома не дуже часто, то і виїздила я зрідка, враховуючи його палке бажання кудись зі мною ходити.

Я гуляла в саду біля дому, розмовляла по кристалу з Глорі й дівчатами з академії, читала. Мені все не давали спокою ті червоні руни, що я бачила у Бастіана. Перечитала вже зо двадцять трактатів з древніх рун, тільки нічого не знайшла.