Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Час плинув зі швидкістю черепахи. Я відчувала, ніби сиджу у клітці. До того ж, в мене майже закінчились креми та шампуні. А ще панчохи. Можна б було, звичайно, все це заказати, та хотілося піти самій.
Я спробувала вмовити Себастіана відпустити мене з Глорі бодай один раз, але нічого не вийшло.
Та я не полишала надію. Не знаю, що на нього вплинуло, чи то мої синяки під очима, чи беззупинне ниття. В будь-якому випадку, він нарешті погодився піти зі мною.
Тож, ми в повному мовчанні тряслись спершу у кареті, потім Бастіан похмурою тінню висів наді мною, поки я роздивлялась асортимент магазинів.
Коли прийшли до магазину білизни, він все ж таки здався і вирішив почекати на канапі поряд з вікном.
Насправді, завітати до такого суто жіночого царства прийшло мені в голову просто від злості. Це ж треба вміти одним своїм видом так псувати настрій!
Цікаво, як йому тут сидіти, серед жіночих сорочок, бюст’є та іншого?
– Та, певно, він добре з усім цим знайомий, хіба ти вже забула той противний голос в його спальні? – спитався внутрішній голос.
Я дратувалася дедалі більше.
Ви гляньте на нього! Когут щипаний! Сидить, дивиться у вікно, наче на світському прийомі!
Схопивши на десяток більше речей, ніж мені було потрібно, попрямувала до каси.
– Стій! – вигукнув він.
– Що ти хочеш?
– Тобі й справді потрібно стільки? – він виразно глянув на купу білизни у мене в руках.
Ну, звичайно ж ні! Проте, вголос сказала зовсім інше:
– Так, потрібно, ще і як. Вважай це компенсацією за те, що мені доводиться терпіти твою кислу фізію останні три тижні.
– Що ж добре, тільки це не повинно в тебе увійти у звичку.
– Що ти маєш на увазі?
– Я плачу за все це, і тобі стільки не потрібно, в тебе повно мотлоху у шафі, можна одягти цілий дивізіон дебютанток.
Я скрипнула зубами, та все ж промовчала.
Розплатившись, ми вийшли на вулицю. Я – увішана пакунками та Себастіан з порожніми руками.
Це мене просто збісило.
– Ти що, не можеш допомогти?
– По-перше, не я набрав таку гору цуря, а по-друге, руки в мене повинні бути вільні, якщо хтось схоче на тебе напасти.
Я притнула язика. Та щоб ти впав! Тільки довго не витримала.
– Слухай, Себастіане, останнім часом ти постійно кажеш, що це ти мені все купуєш і я витрачаю твої гроші. Чого б це, коли, дядько Роберт живий і все ще хазяїн в домі? Витрачаю я його гроші!
Ми вийшли до Садів, сонце вже майже не гріло, та зачаровані квіти продовжували цвісти.
– А тому що так і є, Ельвіро. Батько, як ти могла помітити, хоча не знаю, чи здатна ти на таке, вже давно не працює. Гроші заробляю саме я, – вже відкрила рота, щоб заперечити, однак він підняв руку, зупиняючи мене – якщо ж ти про сімейний спадок, то він теж офіційно належить мені, як і дім і все, що на тобі є у даний момент.
Замість того, щоб розлютитися, я відчула біль. То, дядько Роберт вже все підпорядкував, а тепер просто очікує на свою смерть? Від цього стало ще гірше. І я нічого не можу вдіяти! Як би я була цілителькою як мріяла, то можливо, змогла б щось заподіяти. Я відвернулася від Бастіана.
– А погуляти хоча б можна?
– Думаю, так.
– А до кондитерської зайти?
– Добре.
Обернулася до нього, шукаючи якийсь підступ, утім, він просто дивився на мене своїми невимовно зеленими очима.
– Що ж, тоді ходімо. Я б з'їла шоколадний торт. А що ти любиш?
– Не знаю, я там не бував.
Я аж зупинилася від подиву.
– Не бував? – перепитала піднявши брови.
– Ні.
– Але, всі там бувають!
– Як бачиш, не всі.
У мене з'явилося передчуття, що і на наступне запитання відповідь буде такою самою.
– А в театрі ти був? – спитала.
Він заперечно хитнув головою.
– Ти що, взагалі не розважаєшся?
Він розсміявся, відкинувши назад голову. Посмішка зробила його таким гарним, що в мене перехопило подих. Не те, щоб я ніколи не бачила як Себастіан сміється, просто, він ніколи не сміявся зі мною.
– Ну, Ельвіро, залежить від того, що ти вважаєш розвагами.
Мимоволі почервоніла, бо в голову полізли видіння так званих «розваг».
– Не думала, що серед аристократів є ті, хто не бував у театрі чи кондитерській.
– Це тому, що ти жінка.
– І що з цим не так?
– Та все так. От тільки, вас виховують таким чином, що ви зовсім не знаєте світу. Не уявляєте, що таке небезпека. Ти ж навіть зараз не до кінця розумієш, що це не просто домашній арешт, а справжня загроза твоєму життю.
– Все я розумію, до того ж, ти зі мною!
– О, я радий, що ти так високо оцінюєш мої здібності, алеж і я не всесильний.
Я трохи помовчала.
– Послухай, не всіх жінок так виховують, ті ж воїтельниці й охоронниці, наприклад. Я бачила як вони тренуються, використовують бойову магію.
– І багато ти бачила воїтельниць поблизу стіни? – спитав насмішкувато.
– Я…. Я не знаю… – розгубилася.
– А я тобі скажу – не одної з них там нема.
– Алеж…
– Нема ніяких але, Ельвіро. Так, вони навчаються, навіть проходять бойову практику, втім, головна їхня мета – вийти заміж. Чи ти думаєш, що хоч один батько чи чоловік з доброї волі відпустить свою дружину або доньку на вірну смерть?
– Тоді навіщо все це? Весь цей поділ, якщо в ньому не має жодного сенсу?
– Традиції. Вони сильніше за здоровий глузд, вони з'являлись геть з іншими цілями, проте зараз, перетворились на купу правил поведінки справжньої леді.
– Та ти просто ненавидиш жінок!
– Що ти Ельвіро?! – він криво посміхнувся – Я їх великий шанувальник, та це не може змінити ситуації.
Я махнула рукою і покрокувала до кондитерської. Себастіан швидко нагнав мене. Вдвох увійшли всередину.
Ми сиділи за столиком. Я тишком-нишком кидала погляди на Бастіана, який занадто зосереджено вивчав меню.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Берегиня, Настуся Соловейко», після закриття браузера.