Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Після тренування я зайшов у квітковий і взяв великий букет кущових троянд. Мої ноги самі повели мене до кладовища. Сьогодні мамі виповнилося б 42, але її не стало.

Я важко видихнув і присів біля плити на якій вже був один букет. Мабуть, батько вже зранку побував тут. Я поклав квіти й сів на лавочку, що знаходилась одразу біля маминої могили.

— Зараз ми б могли всі разом святкувати твій день народження. Батько б навіть відпросився з роботи, відклав всі справи й смажив барбекю в нашому саду. Ми б з тобою, як завжди, передивлялись «Сам удома». І байдуже, що зараз осінь, бо ти дуже любила зиму, й особливо — різдвяні свята. Я завжди згадую той день, коли знайшов під ялинкою ту величезну червону машинку, яку я так сильно хотів. Тоді ми грались з тобою весь день і я відчував себе найщасливішим хлопчиком на світі. Це були наші останні свята. Ох... Як все змінилось, мамо. Уявляєш, я вперше закохався. Так, твій син таки здатен на якісь світлі почуття.  — Я усміхнувся сам до себе, крізь сльози. —  Проте, все так складно. Якби ж ти була поруч. Ти б дала мені якусь пораду. Прокляття! Батько взагалі не навчив мене, як поводитись з дівчатами.

Я здригнувся від легкого дотику до мого плеча. Позаду мене стояла Ксенія. Вона виглядала трохи розгубленою. Я одразу почав витирати свої сльози. Їй не потрібно бачити мене таким.

— Нема потреби ховати переді мною свої почуття, Алексе. Я не твій ворог. Ти не зраджуватимеш свою матір, якщо будеш добре ставитись до мене. Я не претендую на її місце. Ніколи не заміню її тобі, але й не хочу бачити тебе нещасним.

Ксенія поклала квіти на могилу моєї матері й сіла поруч. Я поклав голову їй на плече й вона обійняла мене. На диво, я відчував себе комфортно в обіймах Ксенії. Якесь тепло пройшлося по моєму тілу і заплющивши очі, я важко видихнув.

— Я втратила батька Мії та прекрасно розумію тебе. Інколи мені хотілось вити від болю, але я трималась заради дочки. Ми повинні бути сильними заради людей, які нас люблять. Впевнена, що твоя мати дивиться на тебе згори й пишається таким сином, як ти. Твій батько теж все ще любить її і пам’ятає про неї. Він не є зрадником і ворогом.

— Ви не ревнуєте його до моєї мами? — поцікавився я. Будь-яка жінка б відчувала ревнощі в цьому випадку, бо кожен хоче бути на першому місці.

— Зовсім ні. Вона була чудовою жінкою. Я чула про її ідею зі стипендіальним  фондом. Це викликає захоплення.

— На жаль, вона не змогла довести справу до кінця. Фонд так і не запрацював через її смерть.

— Але в неї були хороші наміри. У тебе була дуже добра й милосердна мати, — промовила Ксенія, з легкою посмішкою на вустах.

— Дякую вам за підтримку.

— Ти завжди можеш звернутися до мене за допомогою, Алексе. Й порозмовляти ми також можемо. — Я схвально кивнув. — Як справи з Мією? Вчора ви ночували порізно. Посварились?

Ця жінка була схожа на яструба. Вона завжди пильно спостерігала за нами, навіть коли ми про це не здогадувалися.

— Ні. Все гаразд. Ми просто вирішили не спішити... Можна ще одне питання?

— Так.

— Яка улюблена страва Мії? — поцікавився я.

— Макарони по-флотськи. Вона страшенно їх любить.

— Надіюсь, що ви підкажете мені їх рецепт, бо я поняття не маю, як готувати цю страву,  — зізнався я. Ми з Ксенією голосно засміялися, а тоді присоромлено відвели погляди. Запанувала незручна мовчанка.

— Хочеш ще поговорити з мамою? Залишити вас наодинці?

— Ви не вважаєте це дивним? Я маю на увазі те, що я приходжу сюди й говорю з нею, неначе вона жива. — Так. Це точно було дивно. Будь-хто інший вже б відправив мене до лікаря, але не Ксенія.

— Ох... — Вона підвелась і кинула короткий погляд на могилу моєї матері. — Померлі набагато кращі слухачі, ніж живі, хоч вони й не мають змоги нам відповісти. Я теж колись розмовляла зі своїм чоловіком на його могилі. Мені хотілось розповісти йому про те, як Мієчка виросла. Я уявляла, яким би було наше життя, якби він був поруч. Після таких «розмов» мені ставало краще.

— Ви праві. Проте, я вже сказав все, що хотів. — Я востаннє глянув на плиту, де була зображена моя мама й прошепотів: — Я люблю тебе.

— Гаразд. Тоді ходімо. А щодо макаронів, то можеш не перейматись. Я все тобі розповім. Хочеш здивувати мою доньку своїми кулінарними шедеврами?

Ми попрямували до виходу з кладовища. Я відхилив великі металеві ворота й пропустив Ксенію вперед. Вона вдячно мені кинула й ми пішли в бік стоянки, де стояло моє авто.

— Так. Хочу влаштувати нам перше побачення, яке я планую закінчити романтичною вечерею, — зізнався я. З Ксенією було так легко. Мені чомусь завжди хотілось говорити з нею. Хоча наші розмови й були дивними, але мені вони подобались.

— Хороша ідея... Стоп! Це ваше перше побачення? — Ксенія високо підняла одну брову. Мабуть, вона думала, що ми вже зустрічаємось.

— Так. Правда, Мія ще ні про що не здогадується. Якщо вона погодиться, то це буде перше. Насправді... — Я важко видихнув і сперся на капот свого авто. — Я раніше ніколи не ходив з дівчатами на побачення. Для мене це в новинку і я боюсь зробити щось не так. — Я провів рукою по своєму лавандовому волоссю і з-під лоба глянув на Ксенію.

— Не переймайся ти так. Все буває вперше. Це не означає, що все має пройти ідеально. Головне, щоб вам обом було добре й весело.

Я розблокував свою автівку й ми сіли всередину. Я натиснув на газ та авто рушило вперед.

— Коли ти плануєш влаштувати це побачення? — поцікавилась Ксенія.

— Завтра.

— А ми з  Гарольдом якраз їдемо відпочивати на пляж. Нас не буде до вівторка. Ви зможете побути на самоті й провести разом час. До речі, я поговорила з твоїм батьком щодо вас з Мією і переконала його в тому, що в тебе хороші наміри й ти не маєш бажання нашкодити моїй дочці чи використати її у своїх цілях. Він змирився з цим.

Мій батько був страшенно впертим чоловіком. Він завжди стояв на своєму й дуже рідко дослухався до порад інших. Здається, Ксенія таки знайшла правильний ключик від серця Гарольда Грея, якщо він погодився з нею.