Читати книгу - "Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мазь Андроніка вражає напрочуд неочікуваною ефективністю. До п'ятниці Громов уже доволі стерпно пересувається домівкою, і навіть сам потихеньку шкутильгає в душ. Після його нахабної спроби залишити мене ще на одну ніч у своїй кімнаті я відмовляюся йому допомагати.
Хоча він просив. Не один раз, а цілих три. Але я ж скеля. Камінь. Граніт.
Щовечора я гордо видаляюся до батьківської спальні, хоча й залишаю двері відчиненими.
Зранку приходять працівники, і поки вони не підуть, Марк безвилазно сидить у своїй, колишній моїй, кімнаті. А коли на землю спускаються сутінки, ми виходимо на терасу вечеряти.
На другий же день свого перебування в нашому домі Громов змусив мене з'їздити в селище і купити йому новий телефон із сім-картою. Далі на нас чекало справжнє потрясіння від новини, яку рознесли всі новинні канали.
Ми в повному шоці читали, як «унаслідок автомобільної аварії на гірському серпантині загинув відомий автогонщик Марк Громов. За попередніми даними причиною ДТП стала втрата керування. Його брат, Мартін Громов, ймовірно, сильним ударом був викинутий у море. Поки тіла не знайшли, Мартін Громов визнаний безвісти зниклим. Слідство триває...»
Розумієте? Мартін, а не Марк. І я не розумію. Про Марка й мови немає.
— Вони повинні знати, повинні, — він цілий день не міг заспокоїтися, — чи може батьки ще не доїхали?
— Це помилка, Марку, — запевняла я його, — ти що, журналістів не знаєш? Найімовірніше переплутали, не дарма мене поліцейські запитували, хто був за кермом.
Він погоджувався, а потім знову роздратовано гортав новинну стрічку. Потім цілий день пролежав на ліжку, мовчки дивлячись у стелю. А вранці попросив у мене ноутбук і щось вишукував, писав і з'ясовував.
Що саме, я якраз у нього і запитала за вечерею. Сьогодні в нас соковита куряча грудка, запечена на грилі з овочами, і салат. Марк обпікся, коли знімав із вугілля решітку, і я зробила перев'язку, використавши ту саму чарівну мазь Андроніка.
— Я не можу зайти у свій акаунт на жодному з месенджерів, — пояснює Громов, — а номери телефонів у пам'яті не тримаю.
— Гадаєш, тебе відстежують?
— Акаунти? Обов'язково. Добре, що я періодично копіював базу в хмару. Звідти качнув, не все, звісно, але основні, які були потрібні, отримав.
— Ти вже з кимось зв'язався? — намагаюся не показувати своєї глибокої зацікавленості в цьому питанні.
— Так, — коротко киває Марк, і я насилу стримую гірке зітхання.
Значить, він скоро поїде. Це було очікувано, ніхто не сподівався, що Марк Громов раптом вирішить оселитися в будинку Ангелісів навічно.
— Із батьками?
— Ні, — Громов хитає головою, — не хочу їх поки вплутувати. Це може бути небезпечно.
— А з ким?
— Є одна людина, він зі служби безпеки мого діда. Досить надійний. Сподіваюся...
— Чому не з вашої? — здивовано плескаю віями.
— Тому що наші техніки визнали автомобіль справним, — помовчавши, відповідає Громов. — А це означає, що якраз десь серед них знаходиться нижня ланка всього цього ланцюжка.
— Якщо є нижня, значить є і верхня?
— Обов'язково. Гальма навмисно вивели з ладу, Каро. І вони діяли не з власної ініціативи, хтось їх направляв.
— Виходить, цей хтось близький до вашої родини?
— Ти навіть не уявляєш, наскільки, — Марк хмурить свої красиві вигнуті брови, і я подумки стогну від захвату. Наскільки ж живий Громов кращий за глянцевого!
Самого Марка його паперова копія бісить.
— Мала, зніми оце зі стіни, скільки можна тебе просити, — він каже незадоволеним тоном щоразу, коли я входжу в кімнату. І показує на постер.
— Не зніму, — відповідаю я, — і не проси.
— Чому?
— Це мій друг.
— А я тоді хто? Хіба я не друг? — при цьому він так дивиться на мої ноги, що я ледве втримуюся, щоб не розсміятися.
Якраз дуже по-дружньому дивиться. У лапках.
Тільки я не сміюся.
— Ти поїдеш, — кажу, дивлячись Громову прямо в очі, — а він залишиться зі мною.
Марк замовкає і першим відводить погляд. Щоб наступного разу все почати спочатку.
Але я не згадую, який жирний мінус є в паперового Громова. Він не діє на мене так, як діє живий Марк.
Раніше я вважала посмішку на постері розбурхуючою. І тільки побачивши цю посмішку наживо, зрозуміла, наскільки не усвідомлювала, що означає це слово.
Тепер мене не просто розбурхує. Всередині мене накриває гарячою хвилею, яка вдаряє в голову, а серце навпаки провалюється в крижану безодню. По шкірі розсипом біжать мурашки, від чого волоски на всьому тілі стають дибки.
І це від однієї тільки посмішки, живої посмішки Марка Громова. Що зі мною робиться, коли він до мене торкається, постеру і не снилося.
У мене влучає кульова блискавка, мене пробиває електричний розряд, я стаю високовольтним дротом, через який подається напруга в десятки тисяч вольт.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подвійна заборона для мільярдера, Тала Тоцка», після закриття браузера.