Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

— Так! Великий черв Дюни ще раз постане з глибин. Ця земля знову буде царством прянощів і червів.

— А що з людьми, Владико? З усіма людьми?

— Багато хто помре. Їстівні рослини та буйна поросль цього краю засохнуть. Без корму вимруть також м’ясні тварини.

— Чи всі голодуватимуть, Владико?

— Недоїдання та давні хвороби терзатимуть землю, аж доки не зостануться лише найсильніші… найсильніші й найжорстокіші.

— Так неодмінно станеться, Владико?

— Альтернативи ще гірші.

— Розкажіть про ці альтернативи, Владико.

— Із часом знатимеш їх.

Крокуючи поруч із Богом-Імператором у ранковому світлі їхнього паломництва до Онна, Монео міг лише погодитися, що й справді довідався про альтернативне зло.

Монео знав: для більшості слухняних громадян Імперії певне знання, яким він володів, приховувалося в Усній історії, у міфах та диких легендах, виголошуваних рідкісними безумними пророками, що з’являлися на тій чи тій планеті, збираючи недовгочасних послідовників.

«Але я знаю, що роблять Рибомовки».

Ще він знав про лиходіїв, які сиділи за столами, споживаючи рідкісні делікатеси та стежачи за тортурами інших людей, своїх побратимів.

Доки не з’являлися Рибомовки й не змивали кров’ю такі сцени.

— Мені подобалося, як твоя дочка стежила за мною, — сказав Лето. — Зовсім не здогадувалася, що я про це знаю.

— Я боюся за неї, Владико! Вона моя кров, моя…

— Моя теж, Монео. Хіба я не Атрід? Ти краще боявся би за себе самого.

Монео кинув сповнений страху погляд на тіло Бога-Імператора. Ознаки Черва зоставалися надто виразними. Він подивився на кортеж позаду, на дорогу попереду. Зараз вони перебували на стрімкому спуску, із короткими звивинами, потятому високими стінами рукотворних скель, частини бар’єра, що оточував Сар’єр.

— Сіона не образила мене, Монео.

— Але вона…

— Монео! Тут, у цій загадковій оболонці, міститься одна з найбільших людських таїн. Несподіванка, поява нової речі — це те, чого я прагну найбільше.

— Владико, я…

— Новизна! Хіба це не променисте, не чудове слово?

— Якщо ви так кажете, Владико.

«Монео — моє творіння. Це я його створив», — змусив себе згадати Лето.

— Твоє дитя варте для мене майже всякої ціни, Монео. Ти ганиш її товаришів, але серед них може бути хтось такий, кого вона покохає.

Монео мимоволі зиркнув на Дункана Айдаго, що крокував разом зі своїми вартівницями. Айдаго дивився вперед, наче намагаючись дослідити кожен поворот дороги, перш ніж вони до нього дістануться. Йому не подобалося це місце, оточене високими стінами, звідки щомиті можна було сподіватися нападу. Уночі Айдаго вислав туди розвідників, і Монео знав, що частина з них усе ще чаїться там на вершинах, але між Королівським кортежем і річкою ще пролягали глибокі яри. Бракувало вартівниць, щоб розмістити їх усюди.

— Покладатимемось на фрименів, — заспокоїв його Монео.

— Фрименів? — Айдаго не подобалося те, що він чув про музейних фрименів.

— Вони принаймні зможуть підняти тривогу, побачивши когось чужого, — сказав Монео.

— Ви з ними бачились і попросили це зробити?

— Звичайно.

Монео не наважився заговорити з Айдаго про Сіону. На це буде достатньо часу пізніше, а зараз Бог-Імператор промовив тривожні слова. Невже настане зміна планів?

Монео знову повернувся до Бога-Імператора й притишив голос:

— Покохає товариша, Владико? Але ж ви казали, що Дункан…

— Я сказав покохає, а не народить від нього дитину!

Монео здригнувся, згадавши, як було влаштоване його власне подружжя, як його відірвали від…

«Ні! Краще не ворушити цих спогадів!»

З’явилася симпатія, навіть справжнє кохання… пізніше, але перші дні…

— Ти знову думаєш про гречану вовну й ловиш ґав, Монео.

— Даруйте, Владико, але коли ви заговорили про кохання…

— Думаєш, я не знаю, що таке ніжність?

— Це не так, Владико, однак…

— Думаєш, я не маю спогадів про любов і дітонародження?

Повіз загрозливо наблизився до Монео, змусивши його відскочити вбік. Він по-справжньому злякався палаючого погляду Лето.

— Владико! Я благаю пробачення…

— Це тіло могло ніколи не знати ніжності, але всі спогади мої!

Монео бачив, що ознаки Черва починають дедалі сильніше виявлятися в тілі Бога-Імператора. Годі було вдавати, наче не розпізнаєш цього настрою.

«Мені загрожує серйозна небезпека. Нам усім».

Монео дедалі чіткіше усвідомлював кожен звук довкола себе, скрипіння Королівського Повозу, тиху розмову супроводу, кроки на дорозі. Від Бога-Імператора повіяло корицею. Тут, між кам’яними стінами, повітря досі зберігало ранкову свіжість, а з річки тягло вогкістю.

Це волога видобула назовні Черва?

— Слухай мене, Монео, слухай так, наче від цього залежить твоє життя.

— Так, Владико, — прошепотів Монео, знаючи, що його життя залежить від того, як уважно він зараз не лише слухатиме, а й придивлятиметься.

— Частина мене завжди бездумно ховається в глибині, — промовив Лето. — Ця частина реагує. Діє, не зважаючи на знання чи логіку.

Монео кивнув, його увага була прикута до обличчя Бога-Імператора. Чи очі не стають скляними?

— Тоді я змушений стояти осторонь і дивитися, що діється, — більш нічого, — сказав Лето. — Така реакція може стати причиною твоєї смерті. Вибір мені не належить. Ти слухаєш?

— Слухаю, Владико, — прошепотів Монео.

— У такій події взагалі не існує жодного вибору! Приймаєш це, просто приймаєш. Ніколи не збагнеш цього й не знатимеш. Що ти на це скажеш?

— Я боюся незнаного, Владико.

— А я його не боюся. Скажи мені чому!

Монео очікував такої кризи, а зараз, коли вона настала, майже радів їй. Він знав, що його життя залежить од відповіді. Вдивлявся у свого Бога-Імператора, чвалом женучи думки.

— Це через усі ваші пам’яті, Владико.

— Так?

Отже, відповідь неповна. Монео гарячково намагався дібрати слова.

— Ви знаєте все, що знаємо ми… усе, що було колись… невідомим! Несподіванка для вас… несподіванка мусить бути просто чимось новим, про що ви дізнаєтесь?

Кажучи це, Монео розумів, що поставив захисний знак питання після фрази, яка мала б прозвучати сміливим твердженням. Але Бог-Імператор лише усміхнувся.

— За таку мудрість я хотів би тебе нагородити, Монео. Чого ти бажаєш?

Раптове полегшення лише проклало дорогу появі інших страхів.

— Чи можу я повернути Сіону до Цитаделі?

— Це змусить мене випробувати її раніше.

— Її слід відокремити від товаришів, Владико.

— Дуже добре.

— Мій Владика милосердний.

— Я самолюбний.

Потому Бог-Імператор відвернувся від Монео й поринув у мовчання.

Пробігаючи поглядом уздовж сегментованого тіла, Монео помітив,