Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- Де ти пропадала усі ці роки? Ми чули, що після того, що сталося, ти поїхала з міста... Ми всі сподівалися, що ти повернешся, чекали, а ти... не повернулася, - почала тремтячим голосом Аня.

- Ми розуміли, що тобі потрібен час, щоб упоратися зі втратою, але йшли тижні, місяці, а ти так і не виходила на зв'язок, - підхопила слова Аньки Соня. - Ми обривали тобі телефон, приходили, але ти закрилася від нас, Славо... Наче ми винні.

Всі помітно засмутилися і замовкли.

Мені стало соромно та сумно. Адже я й справді закрилася від усіх, не давала нікому шансу підтримати мене. Кожен, хто хоч якось був замішаний у тій історії, був огидний мені тоді. На жаль, і мої дівчатка потрапили до цього списку. Їхній жаль, змішаний з цікавістю, ранив мене.

- Вибачте мене, дівчата. Тоді мені здавалося, що так буде легше. Потім усі ці пересуди, плітки, бруд, який полився на мене з усіх боків... Я не знайшла іншого кращого рішення, як втекти. Ми потоваришували з Владом після зйомок його сезону «Війни магів». Він покликав мене з собою у його рідне місто Єлейськ. Я погодилась. Там збирала себе по крихтах. Він дуже допоміг мені.

- Як романтично! - вигукнула Аня, піднісши долоні до грудей. - Але ж ви не просто друзі з ним тепер, так?

- Так, - знову зніяковіло посміхнулася я, а дівчатка розчулено заохали. - Наша дружба зрештою переросла в щось більше. Рік тому ми повернулися до столиці. Відкрили салон магічних послуг. Я йому допомагаю ... Ви ж пам'ятаєте, я захоплювалася картами Таро?

- Ще б пак! Ми ж щоп'ятниці ворожили! Було так весело!

- Ну так! Ось тепер це моє основне заняття. Веселюсь, загалом…

Дівчата захоплено захихотіли і почали розпитувати подробиці про наші з Владом стосунки, про мої розклади та все-все.

- А я чула, він дав обітницю безшлюбності Духу пустелі в обмін на магічну силу, - раптом випалила Альбіна з палаючими від цікавості очима. Схоже, вона не змінилася. Альбінка завжди була такою - начебто і подружка, але кобра ще та - десь ненароком, та вкусить. Я одразу зрозуміла, куди вона хилить, і відчула «укол» її гострого жала.

- Не знаю, що він там обіцяв Духу, але мені він обіцяв протилежне! - жартівливо відмахнулася я.

- Он воно як! Коли весілля? - з широкою усмішкою на губах тут же поцікавилася Аля з недовірою.

- Ми не загадуємо, - розмито відповіла я, відразу помітивши самовдоволену усмішку Альбіни, яка проскочила на її обличчі всього на секунду. Але я все одно вловила цей мікрорух її губ і вилиць, цю іскорку в її очах. Мені раптом стало неприємно, і я додала, що всі вони хотіли почути. – Ми чекаємо на літо. Бажаємо зіграти весілля влітку!

- Та ти що! Вітаємо! - вигукнула Альбіна, відразу припинивши свій допит, а я задоволено видихнула. Хоч я зневажливо ставилася до штампу в паспорті і не особливо загадувала на рахунок весілля і всього іншого, а все ж таки захотілося виглядати в їхніх очах щасливою жінкою. А в тому розумінні, яке нав'язує суспільство, – щаслива жінка не роздільна з обручкою на пальці. На щастя, у мене була каблучка, хоч і звичайна. Просто улюблений аксесуар, який налазво тільки на безіменний палець... Тільки тому я носила цю каблучку на ньому. А ще – щоб простіше було відшивати хлопців, яким збрендило чіплятися.

- Славко, як я рада за тебе, - схлипнувши, видавила з себе Анютка і кинулася мене обіймати. А за нею і решта.

- Дівчата, ну а ви як? Що у вас змінилося за цей час? - запитала я, розтанувши остаточно після обіймашок давніх хороших подруг.

Дівчатка навперебій стали ділитися зі мною найжирнішими новинами за останні два роки, а я тільки й встигала що ахати та охати.

- Я тепер Носова! – гордо заявила Аня, покрутивши обручку на пальчику.

- Та ти що! Заміжжя тобі личить, - щиро пораділа я за скромницю Аню, яка справді змінилася. Хто б міг подумати, що з тієї сірої мишки, якою вона була ще кілька років тому, вийде цілком собі сексапільна кішечка?

– Альбіна у нас тепер режисер, – сказала Оленка.

- Головний, на хвилиночку! - Альбіна задерла вгору ніс і показушно струсила волосся з плечей.

- Вітаю! Ти це заслужила! А як там… Роман?

- Головна покинула його! Ти хіба не знаєш? - смакувала подробиці давньої гучної історії Оленка, раз за разом поправляючи окуляри в стильній чорній оправі на переніссі. Олена В'ячеславівна застукала цього кабеля з секретаркою у його кабінеті та звільнила їх обох! Кажуть, він виїхав із міста, його до чорного списку занесли всі великі медіахолдинги з подачі Олени.

– А сама вона як? Олена в сенсі, – тихо поцікавилася я, опустивши погляд.

Подруги переглянулися, наче вирішуючи, хто скаже мені про неї першою. Найсміливішою виявилася Аня.

- А сама вона довго хворіла, адже в неї операція серйозна була по-жіночому... Вона зараз стала зовсім іншою. Хіба ти не чула? Більше на чужих мужиків не зазіхає…

Я здивовано округлила очі і затамувала подих, відчувши, як тьохнуло серце і провалилося кудись углиб живота.

- Ні, я тоді, мабуть, уже поїхала до Єлейська. А новини не читала... І як давно це сталося у неї?

- Приблизно через півроку, як ти потрапила до лікарні, а потім зникла.

- Нічого собі… - ледве вимовила я.

Ми знову всі замовкли, ніби перетравлювали всю інформацію, що прозвучала за ці десять хвилин, поки Альбіна не розворушила всіх, діловито заявивши:

- Ну що, настав час повертатися, дівчатка! Бал у самому розпалі, а перерва не гумова!

- Бувайте, дівчата, була рада вас побачити! Ви всі розкішно виглядаєте! Спасибі вам за все…

- Бувай, Славко! Привіт Владиславу передавай!

Альбіна взяла мене під руку і вивела до зали. Я насилу знайшла Влада, який говорив піднесені промови про магічну силу заклинання цілій компанії дівчат, що зібралися навколо нього. Протиснувшись крізь щільне коло пишногрудих і дуже пишногрудих красунь, я підійшла до нього і поцілувала в щоку.

- А ось і я, любий! - Зробила все демонстративно, поглядаючи скоса на шанувальниць. Їхня кількість різко зменшилася, а я задоволено посміхнулася.