Читати книгу - "Більше позитиву, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

- Дякую, тепер я точно знаю, що потрібний тобі, - він усміхнувся.

– До цього було не зрозуміло? – я примружила очі, потім посміхнулася та запитала, - Чи вдалося розібратися з минулим?

- Так. Ми все владнали. Я пробачив Діану і помирився з братом.

- Це добре, що помирився, що вибачив. Але, видно, тебе взагалі не хвилювало, що я відчуваю! – мало не заплакала.

- Вибач за сльози, пролиті через мене, за те, що зробив тобі боляче. Після того, як відпустив своє минуле, я зрозумів, що насправді відчуваю.

- І що ж?

- Я кохаю тебе, - він зробив невелику паузу, - Тепер я зроблю тебе найщасливішою.

- Цікаво як? Пропонуєш перекреслити всі наші трабли?

- Я розумію, що не можу змінити минуле, але зараз я докладу всіх зусиль, щоб назавжди перекрити твої сумні спогади.

- Дуже поетично та зворушливо, – відчула, що трохи перегинаю.

- Леро, як мені довести тобі, що я тебе люблю? - він поклав свої руки мені на плечі.

- Як я можу тобі після всього вірити?

- Добре, ти перша, кому я показав свої сльози.

- Але я не бачила, як ти плачеш.

- Наша розмова по телефону, яку ти не пам'ятаєш. Тоді я розповів тобі все про Діану, брата, тоді я й плакав. Ти не могла зв'язати і двох слів, нарешті заснула, я чув твоє сопіння.

- Це звучить переконливіше. Розумієш, ці два тижні для мене були як рік.

- Пробач мені, моя найкраща, чудова, кохана.

Він глянув у мої очі і майже пошепки сказав мені на вушко: «Я люблю тебе», тільки зараз я почула його слова, я розпізнала кожну букву по рухах його вуст. Я вже не змогла стримувати свої сльози, вони почали повільно повзти моїми щоками. Що ж робити? Я вірю у щирість його слів, але мені ще боляче. Відчуваю, що зараз він справді чесний зі мною.

- Знаю, що іноді все псую. Роблю вчинки, за якими здається, що мені все одно. Але повір… це не так. Ти мій світ. Ти моє все, – від його слів моє серце стрімко забилося.

- Добре. Я тобі вірю. Пропонуєш почати все спочатку? Уявити, що не було розлуки?

- Ні. Продовжити, але вже правильно.

- Як правильно?

- Іди сюди, - з цими словами він мене обійняв, - Дурненька, ти що, думала, що я тебе кину без жодних пояснень?

Гліб підійшов до мене, трохи нахилився і заглянув у мої очі. Він мило посміхнувся і мені захотілося поцілувати його. Але я стояла і дивилася на нього. Гліб ніби бачив мої думки, наблизився своїми вустами до моїх, ніжно торкнувся їх, так, що в мене пробігло тремтіння по всьому тілу, і відразу різко відірвав свої вуста від моїх. Я заплющила очі в очікуванні поцілунку, але нічого не сталося. Коли я знову розплющила очі, він дивився на мої вуста, потім Гліб почав повільно наближатися до них, коли я відчула дотик, він легко натиснув на мої вуста. Наш поцілунок різко перейшов у французький.

- Ну треба ж таке! Сьогодні була наша з тобою перша сварка. Тільки не розумію, чого це ти весь час залишався таким спокійним? – здивовано спитала я.

- Чекав доки ти заспокоїшся, продовжуючи потай любити тебе, - він мило посміхнувся.

- Ти навіть приставив друга приглядати за мною.

- Друга? - Гліб здивувався.

- Так, Дениса. - подивилася на його вираз обличчя, мені здалося, що він трохи зблід.

- Почекай, - він дістав свій телефон, почав копирсатися в ньому, щось шукаючи, потім показав мені телефон, – Цього Дениса?

- Так, - я ствердно кивнула.

- Про що ви говорили? - він змінився у голосі.

- Та так, ні про що.

- Поясни, будь ласка.

- Він знайшов мене на тусовці у Настиної подруги.

- Отже, пішла туди без мене? - його питання пролунало як докір.

- Сам винен.

- Гаразд, поговоримо про це пізніше. Де Настя?

- Мушу повернутися додому. Зараз наберу її, - я дістала мобільний і зателефонувала Насті.

- Привіт! Ти вже дома?

- Привіт, Лерунчик, так, – радісно сказала Настя.

- Добре. Дочекайся нас.

Не встигла я покласти телефон, як Гліб ухопив мене за руку і потяг за собою.

- Ходімо швидше, – він пришвидшився.

- Ти можеш пояснити, що сталося? - ледве встигала за ним.

Ми швидко дісталися додому, добре, що були недалеко. Я важко дихаючи продовжувала бігти не зупиняючись, обіймаючи букет ромашок. Вдома були всі: Маша та Настя. Вони зраділи нашій появі.

- Все добре? Ви помирилися? А то мені дівчата розповіли, що тут у вас відбувалося, - Настя зразу почала розпитування.

- Так, але зараз ще випробувальний термін, - усміхнулася я.

- Це правильно, - схвалила Маша.