Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

Я їй моральної утну,

Щоб їй скоріше закортіло.

(Співає, приграючи на цитрі).

Катрусю, чом[85]

Стоїш смерком

Попід вікном

У хлопця, що ти любиш?

Гляди, гляди,

Не йди туди,

Побійсь біди —

Віночка там загубиш.

Йому дарма;

Зведе з ума —

Лишайсь сама,

Заломлюй білі ручки!

Кохать — кохай,

А розум май,

Не потурай,

Доки не дасть обручки!

В а л е н т и н

(виступає)

Кого ти надиш? Сакрамент!

Розпроклятущий щуролове[86]!

Строщу я вщент твій інструмент,

Те ж буде вмент і співакові!

М е ф і с т о ф е л ь

Готова цитра, кидай в грязь.

В а л е н т и н

А зараз череп тільки хрясь!

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Ну, докторе, яви одвагу!

Сміліш! Я ж поруч ось стою!

Виймай мерщій із піхов шпагу!

Коли! Штирхай! Я відіб'ю.

В а л е н т и н

Ану ж відбий!

М е ф і с т о ф е л ь

                   А чому й ні!

В а л е н т и н

Іще!

М е ф і с т о ф е л ь

        Давай!

В а л е н т и н

                   Сам чорт на його стороні!

Це що ж таке? Мов руку одняло…

М е ф і с т о ф е л ь

(до Фауста)

Коли!

В а л е н т и н

(падаючи)

       Ой-ой!

М е ф і с т о ф е л ь

                От і готов, дурло!

Тепер тікаймо звідси пріч!

Ти ж чуєш, здійняли вже галас.

Поліція б зі мною не змагалась,

А карний суд — то інша річ[87].

Пішли.

М а р т а

(у вікні)

Сюди! Сюди!

Ґ р е т х е н

(у вікні)

               Вогню! Вогню!

М а р т а

Рятуйте, завели різню!

Н а р о д

Убитий ось один!

М а р т а

(виходячи)

А вбивці ж де? Втікли куди?

Ґ р е т х е н

(вибігаючи)

Хто це?

Н а р о д

Це матері твоєї син.

Ґ р е т х е н

Всевишній! Пощади!

В а л е н т и н

Вмираю! Скоро вимовить,

Зробить — іще скоріш.

Баби, покиньте скиглить-вить

І слухайте пильніш!

Всі обступають його.

Ти, Ґретонько, ще молода,

Ума в тобі шукать шкодá, —

Ідеш ти не туди…

Що робиш, треба дороблять:

Коли вже з тебе вийшла …

То хоч на всю блуди!

Ґ р е т х е н

Ой брате! Боже! Ти ж ганьбиш…

В а л е н т и н

Та ти хоч Бога вже облиш.

Що сталось — не розстанеться,

Що має стати — станеться.

З одним ти нишком впала в гріх,

А там і троє буде їх,

А дійде до дванадцяти —

З всім містом будеш знаться ти.

Як тільки вродиться ганьба,

Її ховає сповитуха,

Нічної темряви габа

Їй покриває очі й вуха,

Її не пізно і приспать ще,

Та ось вона росте, зроста

І ходить гола запроста,

Хоч їй від того і не краще.

Та що гидкіш її лице,

То більше їй потрібно це.

Вже скоро, скоро прийде час,

Коли всі чесні люди в нас

Од тебе, лярво, відсахнуться,

Як од прокази, віджахнуться.

Як в очі будеш їм глядіти

Після такої страмоти?

Тобі каблучки не одіти,

До вівтаря не підійти

І не кружляти більш у танці

У гарній сукні-мережанці…

Заб'єшся в темний кут навіки

Поміж старці, поміж каліки,

Й як Бог простить гріхи твої, —

Будь проклята ти на землі!

М а р т а

Та не гніви блюзнірством неба!

Самому каятися треба!

В а л е н т и н

Якби я міг, я б задушив

Тебе тут, звіднице мерзенна,

І, певне, в Бога б заслужив

На віки вічні розгрішення!

Ґ р е т х е н

Ой муки люті! Брате мій!

В а л е н т и н

Замовч, кажу, ридать не смій.

Це ж