Читати книгу - "Право на кохання, Софія Вітерець"

Мені завжди здавалося, що на світі не існує нічого гіршого за розлуку. Біль, який вона приносить, просто нестерпний. Особливо, коли розумієш, що повернутися вже не зможеш. Ну або ж це буде не за день-два, а місяць чи рік. Адже навіть будучи з Дартеном в одному домі, мчала до нього мало не щогодини. Побачитися, поговорити, просто подивитися як той готує, подуркувати з ним, вимазуючи одне одному одяг та обличчя. 

А зараз, коли ніби й були поруч, але почула про початок нового випробування, серце знову защеміло. А що як..? Це вічне питання з різними формулюваннями знову не давало спокою. Це могли бути наші останні години разом і ніщо та ніхто не могли б цього змінити. Світ підступний, а ігри за корону з їх постійними змінними - тим паче. Звісно, я могла б піти, але принаймні на даний момент не бачила гідного претендента на престол. Та й вже не знала, чи мене взагалі відпустять. 

Таємниця Елізабет тому то й хвилювала. Я сумнівалася, що з нашого роду хтось взагалі колись міг захотіти правити. Можливо, звісно, для цього були якісь причини. Але маючи таке велике герцогство, мало хто захоче змінити затишну віллу на гамірний замок, де правитель королівства - далеко не королева чи король, а пара, яка користується порадами з десятка радників. І я може й знаю не так багато та це можуть бути звичайнісінькі чутки, щоб відбити будь-яке моє бажання в майбутньому прагнути зійти на престол, але тут найвищі посадовці мало що можуть вчинити на власний розсуд.

Особливо такого наслуховуєшся в такі періоди, як от зараз - коли багато часу дається на проміжки між етапами. А тоді в голову лізе багато дурних думок. Нам з Дартеном про Елізабет й суто якісь там загальні речі, більше прив'язані до магії. Але от особливо міністерські дочки тільки те й роблять, що прогулюються між будиночками та пліткують про королівське життя. І можливо, це не правда. Принаймні не хотілося б в таке вірити, але розуміла, що кому як не їм знати головні правила замкового життя. 

- Побігли, - промовив Дартен, коли чергова легка сирена з численними калатаннями дзвонів знову дала про себе знати. - Це вже точно новий етап.

- Ех...- тільки й промовила я та з жалісливим обличчям також встала з-за столу, заставленого різноманітними закусками. 

Можливо, не так вже й важко було б прощатися, якби не кілька але... Ми провели просто пречудові кілька днів наодинці й останні кілька годин витратили на приготування різноманітної вечері з усілякими делікатесиками. Поморочилися добряче, проте все ж це було вкрай весело, коли все перетворили просто на пустотливу гру. І тут тільки все розставили та прибрали... Ще й вирішили зробити все по-людськи - повдягалися ніби зібралися на якийсь бал. Я у легкій лавандовій сукні до самісінької підлоги, що злегка відтіняла моє світле волосся та немов зливалася з кольором очей, якому дійсно було далеко до вбрання. Ну а Дартен вбрався дещо простіше - одягнув тонку лляну сорочку з подовженими краями, що м'яко перетікала в темно коричневі штани такої ж матерії. Красунчик мій... Жаль, що помилуватися тепер довелося на новому етапі відбору, якого то не дочекаєшся, то всі женуть вас, ніби на забій.

- Думаєш, сьогодні буде відбір на магію? - дещо тремтливо запитала, зазираючи в безодню Дартенових очей.

- Сумніваюся. Це зібраннячко зовсім не схоже на це,- протягнув він, вказуючи на темну пляму людей віддалік від замку.

Сфокусувавши погляд, я розгледіла розлючених людей, що скандував щось різними мовами та побачила кількох учасників ігор. Вони всі мало з штанів не вистрибували, щоб втихомирити незваних гостей. 

Особливо Айраск, який сьогодні був напрочуд добреньким. Аж сміх пробирав, коли побачила як гроза всіх ігор за корону мало не на коліна падає перед якимось крикливим чоловіком. А найсмішніше те, що йому то багато не потрібно - він взагалі не шукав скандалів чи проблем. Однісінька відповідь "герцоги допомагають з подібними питаннями", перефразована якось красивіше, одразу поклала б край суперечці, яку стало чути навіть нам з Дартеном.

- Що тут у нас відбувається? - громовий голос Дартена на секунду злякав навіть мене. 

Аж відскочила від нього, як ошпарена. Та й дивитися почала на Дартена зовсім інакше. Ні, не налякано. Чому б це? Але я однозначно пишалася та водночас була зла на всіх довкола. Ну як можна такого гарного претендента на корону буде відсіяти через звичайнісіньку проблему - інший тип магії, яку неможливо відчути? Обоє розуміли, що Дартен завалить перший-ліпший тест на володіння чарами, хоч він набагато більше міг зробити, ніж кілька учасників ігор разом взятих.

Словом, розлючений натовп затих. Один лиш чоловік не вгавав, але так тихесенько, що ніхто не міг розібрати, що ж той взагалі хоче. Та й байдуже. Навіть по обличчях читалося, що ці всі люди з'явилися на території замку заради банального створення галасу. Окрім...дивної жінки в брунатній вуалі, яка стояла дещо осторонь. Вона не сварилася, не кричала, а дивилася таким стражденним поглядом, що краялося серце. І це була не просто випадкова відвідувачка чи та, хто прийшла прохати про допомогу. Це була Елізабет...

- Ти можеш розповісти хоча б щось? - кинулася я до неї, але на її місці просто залишився однісінький лист паперу. 

Чудернацький малюнок воріт з гратами та замка, порослого мохом та цвіллю - все, що я бачила. 

- Нарешті нормальна підказка, - видихнула, похапцем ховаючи лист від зайвих очей.