Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Тоді потрібно поквапитись, - Сіраш підійшов до Рейни і вклонився, - якщо дозволите, командире…

Він підхопив її на руки так легко, наче вона була паперова. Аспер аж закляк від подиву.

- Чого вирячився? – пробурмотіла Рейна, - показуй дорогу!

***

Лейла розплющила очі. Останнє, що промайнуло перед очима – яскравий блакитний спалах, а потім вона опинилась тут. Трояндовий сад маєтку Коє. Тут було тихо. Трояндовий сад матері Рейни їй завжди дуже подобався. Лейла знала, що Ріас створила його лише тому, що дуже хотіла догодити свекрусі. Трояндові сади були невід’ємним атрибутом маєтків фарлезських аристократів. Створені з дотриманням усіх правил, симетрії, кольорової гами та порядком висадження сортів троянд. Але самій Ріас більше подобались дикі квіти, тому більшість часу вона проводила в оранжереї, яку створила так, як сама того бажала. За Брамою Андхакара Лейла не бачила у спогадах ні саду, ні оранжереї. Вважала, що не гідна милуватися цією красою.

- Принцесо… - почула вона солодкий, дуже знайомий голос, - невже це моя принцеса?

- Що ти тут робиш? – все тіло Лейли напружилось, натягнулось, як струна, - Каліопса…

- Я тут аби показати вам спогади, - прощебетала мерроу, - ми так давно не бачились. А ви зовсім мені не раді?

- Ту всього лише моя уява, - тремтячим голосом промовила Лейла, - всього лише ілюзія.

- Нехай буде так, - посміхнулась Калі, - якщо вам так зручніше, моя пані. Тоді, ходіть за мною. Блукати тут самій небезпечно.

- У самому пеклі безпечніше, ніж поряд з тобою, - прошепотіла Лейла, але за мерроу пішла.

- Вони такі милі… - Каліопса розчинилась у тумані і виникла прямо за спиною сприганки, - він ще дитиною її покохав…

Перед ними під пишним трояндовим кущем сиділа Рейна, поряд з нею Таск і намагався прикрасити її волосся червоною квіткою. Вони були ще зовсім дітьми. Але він з такою ніжністю тримав у своїх тонких пальцях її срібні пасма, наче вона була коштовністю.

- Ось куди вони зникали, коли ти подовгу не могла знайти їх, - прошепотіла Каліопса їй прямо у вухо, - а тепер поглянь туди.

Перед очима виник той самий фестиваль. Зараз Лейла згадала його чітко, наче це було вчора. Таск, у мокрому наскрізь одязі, Еліас допомагає йому вилізти з фонтану. Рейна так голосно і так дзвінко сміється. Обидва хлопці завмирають, вони не зводять з неї очей. І коли у небі розривається перша іскриста квітка феєрверку, Таск дивиться лише на неї. У його очах відображаються іскри, фестивальні вогні, яскраві стрічки. Але він бачить тільки її.

Фестивальна площа розчиняється у димці. З’являється вечірній сад у стінах Академії. Гліцинія, де вони проводили свої вільні години. Та сама гліцинія в оточенні блакитної гортензії, де Таск і Рейна завжди тренувались після занять, а Лейла читала свої книжки. Вона і той вечір пам’ятала, випускний курс. Рейна мала повернутися з батьківського маєтку. Таск чекав на неї наче вірний песик, не зводив очей з дверей. А потім дізнався, що вона вже давно повернулась, просто не заходила у гуртожиток. І він пішов шукати її. Знайшов. Вона заснула під гліцинією, вмостившись на своєму дорожньому плащі. Він сів поряд, тихенько, щоб не збудити її. І у повній тиші він милувався її обличчям. А потім, піддавшись моменту, невагомо торкнувся її щоки. Лейла все це бачила. Вона завжди знала, що він ніколи не дивитиметься на неї так, як він дивиться на Рей. У грудях кольнуло, коли Таск знову торкнувся пасма її волосся і зашарівся. Він був неймовірно щасливий лиш торкнувшись її кінчиками пальців. Хіба коли-небудь він відчував те саме поряд із Лейлою?..

- От бачиш, - прошепотіла Каліопса, - так було завжди. І так буде й надалі. Невже ти думаєш, що ти зможеш змінити його почуття? Ти лише заважаєш їм.

- Заважаю, - погодилась Лейла тихо.

- Час відступити, моя принцесо, це з самого початку було невірним рішенням, покидати Браму, - голос Калі, наче отрута, вливався у тіло Лейли, - ти ніколи не будеш щасливою. І їхньому щастю перешкоджатимеш. Сама ж розумієш?

- Розумію, - видихнула Лейла.

- Ходи за мною, моя принцесо, досить цього фарсу, - Калі простягнула їй руку.

- Знаєш, напевно, ні, - різко зупинилась Лейла, відсмикнувши руку.

- Що?..

- Мені казали, що випробовування спогадами може зламати мене, зруйнувати, - зітхнула Лейла, - але, все виявилось зовсім не так.

- Хіба тобі не боляче? – здивовано вирячилась на неї мерроу.

- Боляче? О, так! Мені боляче! Мені дуже боляче! Розбите серце болить, як відкрита рана. Дивитись на це нестерпно. Але там, за Брамою… я бачила це сотні, тисячі разів… не злічити, скільки точно! І я бачила більш глибокі прояви їхніх почуттів! Невже думаєш, я програю твоїм жалюгідним, поверхневим ілюзіям?!

Лейла спалахнула. У грудях пекло. Вперше з моменту повернення, вона відчувала щось таке.

- Мені не стати його коханою! Він ніколи так на мене не подивиться! Але я все ще можу жити у світі, де є він! Я можу стати щасливою лише тоді, коли буду жити далі! За Брамою життя не було! І не буде! А я жити хочу! Нехай я буду лише подругою, нехай лише принцесою, яку він звик захищати! Я хочу побудувати майбутнє, не повторюючи помилок минулого! Ясно тобі?! Дурнувата ти рибина!!!