Читати книгу - "Відьма нелегкої поведінки, Олена Гуйда"

Ректор кивнув, забираючи ляльку у кравчині. 

– А як у тебе з’явилась Лінсі? – наостанок поцікавився ректор.

– Сиділа та чекала мене на лавці. Загубилась. Їй було самотньо. От я й вирішила її забрати до нас, – знизала плечима Лінсі. – Вона одужає?

– Звісно. Але для того, щоб вона одужала, потрібно їй полікуватись у нас.

Лінсі насупилась, надула губи, але кивнула.

– Тільки вилікуйте її обов’язково.

– Обіцяю зробити все можливе, – серйозно промовив ректор.

І тільки після обережного кивка Лінсі, підійшов до столу, залишив декілька монет за роботу та скомандував:

– Кас, на вихід.

– Кас тут взагалі-то ледь кульгає. – буркнула я собі під носа, але була почута та нагороджена таким поглядом, що передумала сперечатись. – Іду. Дякую, леро Сноу. 

– Це я вам… дякую, – обережно промовила кравчиня. – Бережи вас Світла сила.