BooksUkraine.com » Публіцистика » Пароль «Dum Spiro…» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

115
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пароль «Dum Spiro…»" автора Євген Степанович Березняк. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:
костяній оправі «Вальтер-9».

— Ти розкажи, Сьомо, як тобі вдалося з кулеметником поладнати.

— Та ото ж поповз. Сніг набивався в рукави, танув, але було» жарко. Нижня сорочка прилипла до тіла. Повзу, не піднімаючи голови. Перевалився через горбок, скотився у видолинок і завмер: за буком гітлерівець у маскхалаті. Помітив мене, але я випередив його: уклав першим же пострілом. Виповз на горб, дивлюсь: есесівець, широко розкинувши ноги, прикипів до кулемета. Певно, почув моє важке дихання — рвучко повернувся, заверещав:

— Іван, не стріляй!

— Не буду, кажу, гад, не буду! — і вдарив есесівця ножем.

Захопив кулемет і відкрив вогонь по карателях.

— А де твій «хрещеник», Сьомо?

Пеккеля ніде не було. Митя-Циган бачив, як Курт спіткнувся і впав. Тільки на третій день, повернувшись у табір, ми знайшли його труп.

Були жертви і серед партизанів. Геройськи загинули і навічно залишилися на безіменному схилі Бескид вісім партизанів Гардого…

ГОЛОС КИЄВА

15 січня ми знову завітали в Явоже. Місцеві гуралі зустріли моїх бійців як добрих старих знайомих.

Вечоріло. Посилювався мороз. Я вийшов на подвір'я. Зі сходу долинав гул артилерійського бою. Не помітив, як поруч з'явився Овсій Близняков:

— Товаришу капітан, Ольга кличе. Каже: важливе повідомлення.

Ольга сяє, подає навушники. Я відразу ж упізнав урочистий голос Левітана: визволено Варшаву! В навушниках гуркіт: Москва салютує Варшаві, воїнам-визволителям.

А з Києва того ж вечора передавали звернення Ради Народних Комісарів України до президента Крайової Ради Народової Польщі Болеслава Берута:

«Просимо прийняти сердечне поздоровлення від українського народу, який разом із польським народом торжествує з нагоди визволення славної столиці Польщі — Варшави.

Ми щасливі, що наша Радянська Армія разом з Військом Польським майже повністю визволила польську землю від німецько-фашистських загарбників.

Наближається день, коли прапор свободи замайорить над усією польською землею… В боротьбі й стражданнях цієї війни слов'янські народи цілком усвідомили, що, об'єднані разом, завжди будуть незборимою перешкодою для німецько-фашистських загарбників, які намагалися поневолити всіх слов'ян і знищити їх.

Український народ у тяжкий період німецької окупації особливо добре розуміє страждання братів поляків, які упродовж п'яти років перебували під ярмом німецько-фашистських загарбників.

Виявом нашого співчуття благородній справі відродження вільної незалежної демократичної Польщі, запорукою зміцнення дружніх відносин між польським і українським народами хай стане наш скромний дар героїчному населенню Варшави, а саме: 900 000 пудів зерна, 9000 пудів олії, 6000 пудів цукру, 300 пудів сухофруктів для дітей.

Український народ з радістю несе польському народові свій дар, який, — хай у малій мірі, — буде сприяти швидкому загоєнню ран, заподіяних окупантами, відбудові Польщі.

Хай назавжди міцніє наша дружба!»

Я наказав зібрати всю групу для політбесіди. Поздоровив розвідників із визволенням Варшави. Потім переказав звернення Ради Народних Комісарів України до президента Берута.

900 000 пудів хліба, 6000 пудів цукру… Хто з нас не знав, як потрібний був кожний пуд зерна, кожний кілограм цукру розореній війною Україні. Так вчинити міг тільки справжній друг.

Я бачив, як світліли обличчя Овсія, Абдулли, Отчеиашева… Хіба можна не пишатися такою Вітчизною, Армією, яка несе іншим народам не гніт, а свободу; хліб — голодним, фрукти — дітям.

Я знав: попереду бої не тільки з гітлерівцями, але і з націоналістичними бандами — заклятими ворогами нової Польщі, Радянського Союзу. І ще раз нагадав бійцям: кожним своїм кроком, кожним вчинком, своїм щоденним ставленням до місцевих жителів нам слід показувати, що ми — солдати Армії Миру, Армії Леніна, що ми прийшли в Польщу як визволителі, як брати.

На світанку наша група залишила Явоже.

ТРЕТІЙ…

«У селі Бесіна в розташуванні загону затримано гр. «Янкова» родом з Рави-Руської. Під час допиту показав…»

Бесіна. Велике село в Бескидах. По кряжистому хребту, вкритому рідкими деревами, до самої долини спускаються, як овеча отара, білі хатинки гуралів. Козлувська «валька», що могла так сумно закінчитись для групи «Голос», послужила нам суворим попередженням.

У Бесіну, куди ми, втомлені тяжким переходом, прийшли опівночі, я розмістив загін у кількох хатах на околиці села, поближче до гірського узлісся. Виставив заставу з наказом: усіх підозрілих затримувати. За годину прибіг Метек. Доповідає: якийсь чоловік вимагає зустрічі з командиром. Незабаром затриманий у супроводі Андрія (Жениха) вже стояв переді мною.

Продовгувате обличчя, вздовж лівої щоки глибокий шрам. Маленькі чіпкі оченята так і прикипіли до мене. Мовчки розглядаємо один одного. У «Янкова» (так назвав себе затриманий) табірні черевики на дерев'яних колодках, старенький піджачок з чужого плеча. На запитання відповідає охоче і докладно. Родом справді з Рави-Руської. Українець. Колись батракував на панському фільварку, а після возз'єднання західних земель з Радянською Україною став обробляти свою земельку. У сорок першому відступав на схід з Червоною Армією. Під Харковом потрапив в оточення, а там — полон, табір. Де тільки не побував! Набрався стільки лиха, що до скону пам'ятатиме. В Бесіні вже з місяць. Тут його кожна собака знає.

Запрошую війта. То наш, перевірений чоловік. Підтверджує: все чистісінька правда. В Бесіну Янків прийшов увесь побитий, хворий, знесилений. Одна вдовичка його прихистила. Як тільки видужав, став допомагати жінці по господарству; до роботи беручкий. Мужик наче справний. Все допитувався, як йому до партизанів потрапити.

Янків і собі:

— Беріть до загону, товаришу командир. У мене з швабами давні рахунки.

Що робити? Павлов в одній з радіограм попереджав: нових бійців приймати у виняткових випадках. А що, коли Янків каже правду? Може, він і є той самий «виняток»? Викликав Абдуллу.

— Ось тобі, шеф-поваре, помічник. Замість Курта Пеккеля. Тимчасовий. До першого бою.

Янків зрадів, став дякувати.

Та не минуло й години — дивлюсь: Семен Ростопшин. Щойно повернувся з розвідки. По обличчю видно — чимось стурбований.

— Товаришу капітан, що за персона вештається біля кухні?

— Наче, — кажу, — наш, з табору втік. Хоче вступити до загону.

— Щось мені, товаришу капітан, це поповнення не подобається і повірте — не без підстав. Дозвольте, погомоню з ним у вашій присутності.

Абдулла з своїм нехитрим господарством розташувався через вулицю. Надворі мело. Колючий сніг обпікав обличчя. Тривога Ростопшина передалась і мені. Янкова ми застали за роботою: чистив картоплю. Ростопшин підійшов до нього, з хвилину придивлявся, щось пригадуючи, і несподівано запитав:

— То, кажеш, втік з табору?

— Було діло.

— А коли саме?

— У листопаді.

— А чи не з тобою зустрічались ми у серпні в загоні Хитрого?

— Не знаю ніякого Хитрого.

— А ти згадай, згадай Ясеніце. Був там чи ні?

— Дай мені, чоловіче добрий, спокій. Не бував я

1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пароль «Dum Spiro…»"