Читати книгу - "Артур і мініпути"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ніколи більше не скористаюся водним транспортом! На мені вже немає живого місця! — стогне Барахлюш.
— Не скигли! Краще подай мені твої муф-муфи! — наказує сестра.
— Спішу — аж падаю! Щоб ти знову запхала їх мені у рот?!
— Давай, не гайся! — кричить вона так грізно, що переляканий Барахлюш вирішує скоритися. Сердито бурмочучи, він дістає з наплічника муф-муфи і простягає їх сестрі.
— Ми позатикаємо отвори в соломинці, — пояснює Селенія і кидає в обидва боки по кульці.
— А тепер — флюктуаційні пастилки. Та швидше!
Барахлюш дістає сарбакан і закладає в нього крихітну білу пастилку. Направивши сарбакан у бік муф-муфа, він щосили дме в нього. Стрілець із принца — вправний! Пастилка влучила в муф-муфа і він роздувається, твердішає і заповнює увесь простір навколо себе. Вийшла яскраво-фіолетова стінка, яка замурувала вихід із соломинки.
Потім Барахлюш стріляє в другий бік — і соломинка вже герметично запаяна. Селенія задоволена.
— Тепер ми не боїмося води!
— І попливемо далі спокійно і комфортно, — підхоплює Барахлюш, розлігшись на підлозі…
Однак цей спокій триває недовго: як-то кажуть, затишшя буває перед бурею. Потічок стає повноводою рікою, а вода все прибуває…
— Цікаво, що це за звук? — прислухаючись, запитує Артур.
Селенія також починає прислухатися. Ззовні долинає глухий гуркіт, ніби десь щось гримотить, спадаючи на землю. Все навкруги дрижить і вібрує.
— Ну, всезнайко, — звертається Селенія до Артура, — чи знаєш ти, куди тече цей потік?
— Точно не скажу, але всі потічки рано чи пізно зливаються в один, і…
І тут до нього дійшло, що їх знову несе до Чортового водоспаду!
— А ми сподівалися, що все це позаду! — не змовляючись, вигукують мандрівники.
Так, комфортна подорож завершується. Починається друга її частина. І вона може бути довшою…
Перші соломинки вже зісковзнули у водоспад.
— Це все твоя ідея! — розлючено кидає Селенія Артурові.
— Але я не думав…
— Наступного разу спершу думай, а потім дій! — обриває хлопчика. — Барахлюше, помізкуй-но, як нам звідси вибратися!
— Я зараз! Я миттю! — відповідає принц і гарячково щось розшукує в наплічнику. Гора непотрібних речей перед ним зростає.
— Я не розумію, чого ви панікуєте, — знизує плечима Артур. — Муф-муфи щільно закрили отвори з обох боків, вода до нас не проникне, значить, ніхто не потоне. І пороги нам нестрашні — висота в них не більше метра. Так що нічого боятися!
Тим часом соломинка вже біля водоспаду. За мініпутськими мірками він і справді грізний, бо має висоту з тисячу метрів…
— Ма-мо! — кричать наші мандрівники, але клекіт води заглушує їхні перелякані голоси.
Кілька секунд падіння видаються їм вічністю. Нарешті соломинка знову у воді, її підхоплює бурун, кілька разів перевертає, крутить і… вона опиняється в озерці.
— Ненавиджу громадський транспорт! — вигукує Барахлюш і вже вкотре пакує в наплічник розкидані речі.
— Порогам кінець — далі нам нічого не загрожує, — запевнює друзів Артур.
Соломинки для коктейлю плавають у спокійному озері, але цей спокій ненадійний. Так і є. Хтось з розмаху стрибає на соломинку, і вона тремтить так, ніби зверху на неї впав автомобіль. Соломинка прозора, і її мешканці добре бачать брудні ноги непроханого гостя. І це не додає їм радості.
— Хто це? — злякано шепоче Барахлюш.
— Хіба я знаю? — сердито відповідає Селенія.
— Замовкніть! — шепоче Артур. — Будемо сидіти тихо — може, й обійдеться…
Його сподівання марні. Величезна електропилка вгризається в соломинку саме там, де сидить принцеса. Дівчинка верещить і кидається вбік.
На кораблі — паніка. З жахливим тріском пилка швидко перегризає соломинку в тому місці, де починається «гармошка». Наші герої тікають у другий кінець трубочки, але таємнича істота стрибками пересувається в тому ж напрямку, тому вони утрьох затаїлися в «гармошці». Пилка не зупиняється і відсікає від соломинки другий кінець. Того, в чиїх руках пилка, цікавить тільки одна частина соломинки, що нагадує гармошку, тобто, те місце, де соломинку згинають, щоб зручніше було пити. І саме там ховаються наші мандрівники!
Діти притискаються одне до одного, як закохані моль-молі, і з жахом чекають найгіршого. Вони перелякані настільки, що не можуть думати про порятунок.
А загадкова істота, яка розпиляла соломинку, стоїть на «гармошці», і наша трійця бачить тільки її підошви. Однак щось змушує її зазирнути вниз. Мандрівники бачать, як на прозорий пластик опускаються коліна, а потім лягають долоні. Ось і голова незнайомця звисає над верхнім краєм «гармошки». Нахилившись, він уважно розглядає, хто ж це влаштувався в соломинці. Обличчя незнайомця сховане під численними дрібно заплетеними кісками.
Судячи із кісок, перед дітьми — тубілець із дикого племені кльовочуваків, що населяють один із семи континентів обширного підземного світу.
Зсунувши на чоло захисні окуляри, кудлатий мініпут ще більше здивований, ніж його полонені. І раптом він усміхається так широко, що видно всі його тридцять вісім чудових білих зубів. Але цю усмішку мандрівники бачать перевернутою, тому й не знають, як на неї реагувати.
— І що ви тут забули? — насмішкувато запитує кльовочувак.
Селенія здалеку помічає наближення комара і не знає, чи варто взагалі відповідати. Нарешті вона знаходить дуже цікаву, на її думку, форму відповіді:
— Якщо нас знайдуть осмати, то, боюся, що нам уже не доведеться вам пояснювати, хто ми і звідки, — серйозно говорить вона.
Кльовочувак одразу все зрозумів.
— Чого стоїмо? — лунає гидкий голос ос-мата. Підлетівши на швидкокрилому комарі, він зависає над кльовочуваком і з'ясовує, чому той не працює.
— Та нічого! — спокійно відповідає тубілець. — Дивлюся, чи не бракований шматок.
— Нам потрібні тільки труби — «гармошки» нам ні до чого! — нагадує осмат.
— Ну й добре! А нам потрібні саме «гармошки»! Коли нема чого ділити, то й не посваримося! — жартує кльовочувак.
Але в осматів із почуттям гумору проблеми.
— Поспішай! Господар чекає, — гаркає осмат, бо вичерпав і кмітливість, і терплячість.
— Ноу проблем! — відповідає кльовочувак. — А ви там сидіть тихо — я за вами повернусь! — шепоче він дітям.
Перестрибуючи із соломинки на соломинку, він біжить на берег.
— Поспішайте! Господар чекає! — гукає він до своїх товаришів, що перепилюють соломинки для коктейлю. Почувши наказ старшого, вони починають працювати повільніше. Так завжди чинять водії таксі. Тільки скажіть їм, що ви запізнюєтеся, як вони починають їхати повільніше. А якщо ви спіймаєте їх на цьому, вони назвуть вам сотню причин, чому саме зараз не варто їхати швидко.
Бригадир кльовочуваків довгою жердиною підштовхує «гармошки» до берега,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і мініпути», після закриття браузера.