Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Спішились, поставили коней один коло одного в тіні в глибині тупика і взялися до роботи. Копали канавку вздовж стіни, глибиною в лопату, один одному назустріч. Грунт був пухкий, в кайлах потреби не було. Пройшли кожен по два сажні, зустрілись; нічого не знайшли, суціль дрібний курний пісок, зовсім сухий. Повернулись назад і пішли вдруге ще на лопату глибше; знову нічого, тільки копати було важче, пісок твердіший, видно дуже злежався. Ще раз так само пройшли, і довелося взяти кайла, бо лопата насилу врізувалась на 1–2 пальці. Все-таки прокопали канавку на всю довжину і знову на глибину лапати, загалом виходить на 1/4 аршина, і зовсім нічого не знайшли.

— Ну, знаєш, — сказав Лобсин, витираючи піт, — це грунт не насипний зверху, а корінний і глибше копати нічого.

— Спробуємо коло протилежної стіни, — запропонував я.

Перейшли на другу сторону, але стали копати канавку коротшу, чергуючись один з одним, бо неабияк втомилися. І знову на глибині третьої лопати грунт пішов твердий, корінний. Нічого, крім дрібного піску, не знайшли. Дивимось один на одного, віддихуючись і розчаровано.

Захопившись роботою, ми не помітили, що хмари заволокли небо. А тепер почули свист вітру, і на нас з висоти будівель посипався пісок і дрібні камінці.

— Подивись, що там робиться! — вигукнув Лобсин, який стояв проти вулиці; тупик був довгий — кроків 30. Я обернувся. Вулицею неслась суцільна хмара піску і пилу, піднятих бурею з пухкого грунту. В тупику повітря теж було повне пилюки. Коні захропіли і почали задкувати. Довелось взяти їх за повідки, щоб не втекли.

Працювати далі вже не можна — дихати нічим. А їхати додому навпроти курної бурі, що налетіла з заходу, і на думку не спадало. Довелось стояти, замруживши очі і закривши рукою рот і ніс, щоб не дихати пилюкою, а другою тримати коня, який намагався засунути морду між ноги.

Так тривало хвилин двадцять, а потім відразу ринула злива. Під час роботи ми скинули верхній одяг і стояли в сорочках, які промокли за кілька секунд. Зате повітря очистилось, дихати стало легше. Зі стін тупика полились каламутні струмки, що зривались водопадами з карнизів і обливали нас грязюкою. В обох виритих нами канавках швидко зібралась каламутна вода.

— Ось, дивись, Лобсин, — сказав я. — Канавки ми докопали до твердого грунту. В пухкому навалі вода б не трималась.

Хвилин через десять після зливи пішов дрібний дощик, а згодом і небо прояснилось. Мокрі до нитки, ми скочили на коней і поїхали до стоянки. Суха пилюка вулиць перетворилась в липку грязюку, яка налипала на копита і грудками розліталась в усі боки; але під нею на глибині копита грунт був сухий. По головній вулиці, що положисто спускалась до нашої стоянки і була перед тим сухим руслом з дрібною галькою, біг каламутний струмок, який впадав у видолинок, що перетворився в ціле озерце жовтої води, яке довелось об'їхати. Сонце вже яскраво освітлювало гай, і ми помітили, що нашого намету нема і не видно ні хлопчаків, ні коней. Це примусило нас погнати коней, об'їжджаючи озеро.

В гаю ми побачили, що намет поривом вітру зірвало з кілочків і занесло вбік. Хлопці не догадались закріпити його, коли зірвався вітер. Всі наші пожитки добре промокли і були вимазані, бо перед зливою їх засипало піском і брудом.

— Де ж хлопчаки і коні? — крикнув я. — Невже вони перелякались бурі і поскакали до міста?

— Ось вони, їдуть сюди, — відповів Лобсин, показуючи на гай.

Звідти справді їхали обоє верхи, без сідел, і вели третього коня. Під'їхавши, скотились з коней і почали, перебиваючи один одного, розказувати.

Коли налетіла курна буря, вони сховалися в намет. Рвучкий порив вітру зніс його через їхні голови, і вони побачили, що коні, які паслись недалеко, поскакали за вітром у гай, хоч були й спутані. Вони побігли за ними, а в цей час ринула злива, яку вони разом з кіньми перечекали під деревами. Пута намокли, і довго розпутували коней, щоб вести їх назад. Промокли вони, звичайно, з голови до п'ят, але були захоплені цією пригодою та й тим, що завернули коней.

Лаяти їх за те, що вони покинули всі пожитки під дощем, не накрили їх наметом, звичайно, не випадало. Лобсин пояснив їм, що іншим разом, побачивши, що наближається курна буря, треба укріпити намет, забивши поглибше кілочки і притиснувши поли сідлами проти вітру. А коней пригнати до стану й прив'язати до дерев у гаю.

Вечір цього невдалого дня пішов на просушування речей. Баурсаки, просочені салом, не потерпіли від зливи, але сухарі в мішку намокли і перетворились в кашу, яку довелось розкласти тонким шаром, щоб просушити, інакше вони б запліснявіли через 2–3 дні. Повстини, на яких ми спали, і халати, якими вкривались, досушували біля великого багаття.

Невдача розкопок в тупику змусила нас на другий день, спробувати пробити отвір в стіні однієї з башт міста, щоб дістатися всередину її і покопати там. Ми вибрали одну з трьох башт, що стояли поблизу одна від одної серед площі, саме квадратну, яка мала сажнів з три в стороні квадрата і видавалась менше зруйнованою, ніж інші дві круглі. Одну з стін розчистили від поверхневого вивітрілого шару і почали пробивати отвір в піваршина в квадраті, щоб можна було пролізти всередину. Довелось працювати кайлом обом по черзі. До глибини в долоню матеріал піддавався досить легко, кайло кришило його на великі куски, але потім він став твердий, кайло насилу заглиблювалось в нього на палець і відбивало дрібні кусочки. Попрацювавши без відпочинку годин дві, ми заглибили отвір лише на четверть і сіли в тіні відпочивати.

— Та й міцне ж каміння будівельники цього міста клали, — сказав Лобсин. — Стіна, мабуть, з аршин завтовшки, і ми до вечора не проб'ємо її. Чим далі, тим важче бити кайлом.

— Доведеться розширити висоту отвору або вкоротити ручку кайла, — зауважив я. — Та ти подивись, як вони робили кладку. Швів між камінням ніде немає, а все йде шарами, то жовтими, то рожевими навкруги всієї башти. Вони ніби робили з цієї глини з піском густе тісто і клали його по всіх чотирьох стінах шар за шаром.

— Адже китайці будують свої фанзи так само, якщо не з сирої цегли, то шарами глини з піском і дрібним камінням, — відповів Лобсин. — От тільки їх стіни проломлювати кайлом значно легше, аніж ці.

Відпочивши, ми вкоротили ручку кайла до піваршина і до півдня в