Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

Поїхали на стоянку обідати стомлені і невдоволені. Відпочивали години з три і повернулись до башти на інших конях, щоб перших пустити пастись; привезли нове кайло. До заходу пробили ще піваршина.

— Скоро має бути кінець! — сказав Лобсин. — Не може бути, щоб стіна була товща за аршин.

— Якби кінець був близько, було б чути по стуку кайла, — зауважив я. — Але на сьогодні досить. Завтра з свіжими силами спробуємо ще.

Ми повернулись на стан втомлені. Ввечері я оглянув обидва кайла і сказав:

— Завтра кайл нам вистачить не надовго, і якщо стіна товста, ми не проб'ємо її.

— А я надумав ось що, — каже Лобсин. — Спробуємо покопати на кладовищі, яке ми бачили. Там легше буде підкопатись під якийсь могильний камінь. Побачимо, кого там ховали, і знайдемо які-небудь речі.

— Чудово! — вигукнув я. — Як це раніше не спало нам на думку. Ми б за день встигли дві-три могили розкопати замість того, щоб колупати товсту стіну і притупити свої кайла.

Вранці на другий день ми поїхали прямо на околицю міста, де було кладовище з різними статуями на могилах і невеличкою будівлею, наче каплиця. Оглянули всі статуї. Вони стояли на підніжжях аршинів у 2–3 заввишки з такого самого шаруватого каміння, з якого були складені будівлі міста. Це були великі фігури, схожі на сфінксів, на чудних птахів без крил, на лежачих людей, але всі дуже обвітрились, облупились. Деякі становили масивні гробниці, тобто обтесаний камінь форми великої домовини або прямокутного ящика. А в проміжках між цими великими надмогильними статуями, поставленими, очевидно, на могилах знатних людей і начальників міст, були розкидані маленькі горбики в 2–3 четверті заввишки, здебільшого порослі кущиками хармика, тонкі і колючі гілочки якого, що вже вкрилися дрібними свіжими листочками, не ховали могильного насипу. Траплялись також могили, на яких лежала нетовста плита каменя, ціла або вже розсипалась на куски. Це, мабуть, були могили звичайних громадян.

Чого-небудь, що нагадувало б хрести християнських кладовищ або прямовисні плити єврейських і мусульманських кладовищ, ми не знайшли. Не було також ніяких написів, літер, чисел, взагалі знаків на саркофагах і постаментах статуй. Можна було думати, що жителі міста суціль були неписьменні, не мали ніякої писемності.

Розкопувати ми вибрали могилу з нетовстою плитою, бо могили з простими горбиками викликали деяку підозру, Справа в тому, що в Монголії в обширних западинах нерідко трапляються такі горбочки, порослі хармиком, які займають загалом цілі десятини і дуже схожі на могильні насипи, але вони є просто скупченнями сипучого піску під захистом цього куща. Отже, і тут, поряд з могильними насипами, могли бути і такі горбочки, які розкопувати, звичайно, не було рації. Могильна ж плита з каменя гарантувала, що робота наша не буде марною.

Ми зсунули плиту вбік і, взявши лопати, почали розкопувати могилу. Але лопати не заглиблювались в грунт більше, ніж на 2–3 пальці, і, викинувши цей верхній шар, довелось взяти кайла і розбивати грунт, що, мабуть, дуже злежався за кілька сот або тисяч років з дня поховання. Ще на четверть вдалося заглибитись досить швидко, але дальша четверть дісталась вже насилу. Грунт, який заповнював могилу, був такий же твердий, як і в стіні башти, тільки працювати кайлом в ямі було зручніше, ніж в отворі стіни. Пройшли ще четверть і присіли на краю могили перепочити.

Здорово затверділа земля з того часу, як могилу засипали, — сказав я, віддихуючись.

— А глянь-но, Хомо, — сказав Лобсин. — В стінах могили такі самі шари, як і в стіні башти, — жовті, рожеві, зелененькі, одні в два, другі в три, інші в чотири пальці завтовшки. Невже вони і могили такими шарами закладали? Дивне щось! Збагнути не можу, як і навіщо вони це робили!

— Так, зовсім незрозуміло, — . погодився я. — Може, це тільки зверху так робили, щоб вовки не могли свіжу могилу розрити і покійника з'їсти. Спробуємо пройти глибше!

Відпочивши, насилу заглибились ще на дві четверті. Виїмка мала вже майже півтора аршина завглибшки, а шари різних кольорів продовжувались.

А знаєш що, Лобсин, — сказав я, витираючи густий піт з обличчя, — спробуємо розкопати просту могилу. Може, знатних людей так міцно закопували, а бідняків засипали пухкою землею.

— А й справді! — погодився калмик.

Поблизу був горбочок з хармиком; лопатами ми швидко розкидали піщаний грунт горбочка, і лише коріння куща трохи утруднювало роботу. Але під горбочком грунт був такий самий, як і під плитою, і знову довелось взятись за кайла. Заглибились на четверть і переконались, що ті самі кольорові породи йдуть шарами. Лобсин кинув кайло і вигукнув:

— Скрізь однаковий грунт! Я думаю, що нас шайтан морочить. Де б ми не почали копати, він перетворює м'який грунт в камінь. Можливо, все це місто заворожене нечистою силою. Більше не буду копати! Дивись, знов курна буря насуває з заходу.

Я глянув на захід. Там горизонт, справді, потемнів, сіра імла затягла його.

Башта нагадувала ковадло.

— Мабуть, що так!

— Вчора шайтан перешкоджав нам працювати, засипав нас пилюкою, намочив зливою, і сьогодні те саме буде. Це місто заворожене!

— Ну, поїдемо мерщій назад!

Ми підійшли до коней, що стояли поблизу, сховавши голови від сонця та мух в кущ тамариску, коло гробниці. Поїхали назад. Проїжджаючи повз каплицю, Лобсин зупинив коня і сказав:

— А ця башта низька! Ставши на сідло, я вилізу на дах і подивлюсь, чи є всередині пусте місце.

— Молодець! Це що-небудь з'ясує нам.

Ми під'їхали до самої каплиці. Я спішився і взяв коня Лобсина за вуздечку, а калмик став на сідло і, користуючись вибоїнами в стіні, виліз наверх. Каплиця була кругла, в поперечнику сажнів з два. Спочатку вона повинна була мати хоча б плоский дах, який, звичайно, давно зруйнувався.

Лобсин пройшовся вперед і назад, повернувся до краю і крикнув:

— Ніякої пустоти нема, суцільний камінь нерівний, буграми. Жодної щілини чи провалини нема.

Він зліз з каплиці, і ми поїхали риссю, щоб до бурі вибратись з міста. Буро-сіра хмара вкрила вже половину неба, але сонце ще яскраво світило. Було годин одинадцять. Через чверть години ми досягли вже околиці, об'їхали видолинок з тростиною і підскакали до намету. Хлопчаки вже розклали багаття, повісили казан і укріплювали намет. Коні стояли в гаю, прив'язані до дерева.

Курна хмара незабаром закрила сонце, яке ледве виднілось червоним кругом. Але було ще тихо.

Обідати ми сіли в наметі, бо вітер налітав уже поривами. З