Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

— Ну, як думаєш, Лобсин, — почав я після обіду, — що ж нам робити далі? В башті стіни не пробили, дві могили до дна не розкопали, а каплиця виявилась не каплицею, а простим стовпом без серцевини. Виходить, що наша поїздка ні до чого! Що ж, завтра поїдемо додому чи що?

— Не поспішай, Хомо, дуже ти меткий, — відповів Лобсин. — Обміркуємо справу не кваплячись. Ми оглянули вже все місто чи ще ні?

— Більшу частину оглянули ніби.

— І оглянули дуже нашвидку. А ту частину, що за кладовищем лежить, зовсім не бачили. Там, можливо, в будинках вікна й двері знайдуться, і ми, покопавши, що-небудь знайдемо.

— Добре! Треба з'їздити й туди, оглянути все місто і тільки тоді вирішувати, що робити далі.

— І ще ось що. Каплиця виявилась не каплицею, а стовпом. Каплицею ми самі назвали її, за її формою. А вона, можливо, такий самий пам'ятник над могилою, як інші там звірі різні, або без могили, для прикраси просто.

— Нам треба ще перевірити в самому місті не башту, а два-три будинки, пусті вони всередині чи ні. Адже башти в місті могли бути побудовані не пусті, а як стовпи, для варти чи що з висоти.

— Правильно, Лобсин, — сказав я, і стало мені трохи соромно, що я так швидко відмовився від розкопок, а мій калмик обміркував справу всебічно. — Що ж, спробуємо пробити отвір в якій-небудь стіні? В палаці, наприклад, дуже він мені подобається з вигляду.

— Ні, спочатку спробуємо залізти наверх, на стіну якої-небудь будови. І якщо побачимо, що всередині пусто, тоді спустимось всередину або проб'ємо хід.

— Але драбини в нас нема, а будівлі високі, як же ми виліземо на стіну?

— Я примітив, що є будинки сажнів у два-три заввишки. Таку драбину неважко змайструвати. Я з'їжджу до Дяму, там знайдуться тонкі тополі, зрубаю і притягну сюди. А завтра повеземо в місто і подивимось.

Після відпочинку Лобсин, захопивши сина, поїхав на конях до ріки, а я взяв двостволку і пішов по гаях на полювання. В'ялене м'ясо, взяте з собою, дуже приїлось, та й небагато лишилось його в нас. Мій хлопчина залишився при наметі, а собаку я взяв з собою.

Я попрямував з нашого гаю до іншого, далі на південь, лужками і заростями кущів. В заростях раптом закричав і випурхнув фазан. Я розраховував на зайця і не встиг підвести рушницю. Але фазан, пролетівши трохи, знову сів у кущі. Тепер я йшов напоготові і справді, як тільки фазан злетів, я вистрілив: собака знайшов птаха в гущавині.

В цьому гаю я побачив, що серед дерев підноситься ціле подвір'я в китайському стилі — досить висока, сажнів з три, стіна квадратом, з башточками на кожному розі, але без зубців. Мене це дуже здивувало. Китайські міста завжди оточені такою стіною, але вищою, з зубцями, на кожному розі масивні башти. Ворота в стінах теж захищені баштами, так що їдуть до міста через башти, а ворота в них подвійні, зовні і зсередини. Інші селища теж оточені стінами, але простішими, на кожному розі башти не товсті і ворота без башти. Навколо Чугучака деякі ферми я теж бачив оточеними стіною, всередині якої — фанзи, комори, повітки для худоби. І ось те, що я побачив у гаю, нагадувало таку захищену ферму околиць Чугучака. Я обійшов її кругом, але в жодній з чотирьох стін не знайшов ні воріт, ні навіть чогось схожого на двері; вікон, звичайно, не було, але їх немає і в міських стінах. Таким чином, ця будівля була така ж, як і решта в цьому чудному місті. Єдину різницю я помітив: одна з стін вгорі була прикрашена великим обо з хмизу. Його, звичайно, навалили там калмики, що жили взимку в цій долині. Але як вони видирались туди без драбини?

В заростях раптом закричав і випурхнув фазан.

В цьому гаю мені вдалося підстрелити зайця, а коли вже я вертався, ще одного, так що з фазаном у нас було свіжого м'яса днів на два. Собачка дуже допомогла при полюванні на зайців — вона шастала по кущах і виганяла їх на лужок.

Повернувшись до намету, я освіжував дичину і поставив на багаття варити в одному казанку суп з фазана, а в другий поклав зайців тушкувати. Хлопчаки вранці, бігаючи по лужках, нарвали дикої цибулі, і вона дуже пригодилась нам. Незабаром повернувся і Лобсин з сином; вони їхали поруч, а в проміжку між кіньми тягли дві тонкі тополі, сажнів з три завдовжки, прив'язані окоренками до жердини, яку вони поклали на свої сідла. В обох тополь гілки були обрубані так, що залишалась їх основа довжиною в четверть, і по них, приставивши обидва стовбури похило до стіни, не важко було вилізти на башту.

— Добру добичу привіз, Лобсин, молодець, — сказав я. — Але й я прийшов не з порожніми руками, бачиш, в двох казанках готується смачна вечеря.

На другий день ми поїхали до міста втрьох, з сином Лобсина, якому дуже хотілось побачити вулиці й будівлі, а нам він, легкий І меткий, міг бути помічником. Поблизу тупика, де ми провели розкопки, стояла будівля в 27 г сажні висоти. Ми приставили до стіни обидва стовбури, з'єднавши їх вгорі і внизу мотузками, щоб вони не розійшлись, коли будемо лазити. Хлопець легко видерся наверх і побіг кудись далі дахом. Трохи згодом він повернувся і сказав:

— Ніякої пустоти нема. Дах іде східцями ще вгору.

Цього я не міг збагнути і вирішив полізти сам, хоч і знав, що не легко буде мені це зробити. Я давно втратив умілість лазити по деревах, яка так легко дається хлопчакам, але все-таки видерся аж до верхнього краю стіни. Вгорі я побачив, що поверхня будівлі справді піднімається плоскими східцями ще вище; ніякої западини, яка мала б бути, якщо це будівля людини, не виявилось. А під ногами відчувалося, що я стою не над пустотою всередині будівлі, а над суцільним кам'яним масивом. Ми захотіли перевірити це на інших будівлях, поїхали далі і повторили те саме ще разів три на будівлях, доступних висотою стін. Результат