Читати книгу - "Селище на озері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як її звати? — спитав він, тамуючи схвильований віддих.
— Сольда, а Ойху інакше її називає. Не дозволяє їй з'являтися на люди. Улюблена його донька. Нікому не хоче її віддавати.
— Як же її побачити?
— Не знаю. Живе вона в хижі на високих палях. Ойху до неї нікого не пускає.
— Але ж ти Уомі,— почувся несподівано голос Ходжі.— Інші не можуть — Уомі все може! Йому допомагає сам Дабу!
Це було сказано з такою непохитною переконаністю, що Карась, котрий досі мовчки сидів осторонь, ствердно кивнув головою — він цілком згоден із Ходжею.
Уомі схвильовано почав ходити біля куреня.
— Уомі поїде,— мовив він.
— Стережись,— сказав Набу.— Ойху страшний.
Уомі рвучко ступнув до Набу і обома руками стиснув його вузькі плечі:
— Набу, покажи шлях до мису Ідолів! Уомі поїде до своєї нареченої.
Набу завертів головою:
— Ні! Набу боїться. Ойху дізнається — накаже вбити. І тебе звелить убити. Він страшний...
— Кому звелить?
— Жовтолицим. Вони його слухають. Він страшний.
Несподіваний шелест змусив Уомі озирнутися. В курені, біля самого входу, визираючи з-за сухого галуззя, стояла Кунья. Вона була бліда. Очі злякано розширені, голі руки міцно притиснуті до грудей. Виткнувшись із куреня, вона з таким жахом слухала Набу, наче їй самій загрожувала небезпека.
— Кунья! — мимоволі гукнув її Уомі.
Але дівчина, затуливши лице руками, миттю шаснула в курінь, Уомі не встиг і слова додати.
— Слухай-но,— мовив Карась.— Ми і без Набу знайдемо завтра дорогу. Діди й чоловіки із селища знову їдуть на мис Ідолів.
— Навіщо?
— Справляти свято ведмедя.
— Вони вже їздили,— пояснив Набу,— але поспішили назад. Боялися, що чужинці зруйнують селище. Ведмедя привезли, а вбити не встигли. Знову поїдуть справляти ведмеже весілля.
— Може, не захочуть, щоб і ми їхали! — заголосив Ходжа.— Але ж ми породичалися тепер, одружилися з їхніми дівчатами. Ми ж свати, а не чужі!..
Ходжа гаряче переконував, хоча ніхто з ним і не сперечався.
Ледве вгамували схвильованого сліпця й пішли оголосити всій дружині про від'їзд.
— Готуватися до походу! Їхати на мис Ідолів!
Я —УОМІ!Увечері, проходячи повз Гундин курінь, Уомі побачив матір. Вона сиділа на траві перед входом, а біля неї долілиць лежала Кунья. Дівчина уткнулася обличчям Гунді в коліна, плечі її здригалися, й Уомі здалося, що вона плаче.
Гунда ласкаво й сумовито гладила її волосся.
З куреня визирнула сестра Ная. Вона теж була стривожена. «Чого це вони?» — подумав Уомі й зупинився.
В цей час хтось голосно покликав його. Це гукав Текту з куреня, де вони жили разом з Карасем та Ходжею.
Текту щойно повернувся з полювання. Разом з товаришами він приніс багату здобич: і жирного бобра, і молоде оленятко, яке вони уполювали біля водопою.
...Вночі Уомі знову приснилась його дівчина. Цього разу трохи інакше, ніж звичайно.
Він побачив Краплю знову на березі, але тепер це був начебто берег Великої Води. Дівчина сидить на червоному камені, і її білі ноги спущені у воду. Прозорі хвильки, набігаючи, пестять їх.
Дівчина одягнена в білу хутряну безрукавку. Голова покрита бобровою шкуркою, а обличчя не видно. Уомі хоче зазирнути їй в очі, але дівчина затуляється руками й одвертається.
«Коли покажешся?»
«Тепер скоро».
«Де ти живеш?»
«Зовсім близько».
Серце в грудях Уомі затріпотіло.
«Як же знайти твою домівку? Ти не сказала, як тебе звати. Ти не хочеш відкрити обличчя».
«Згадай. Ти ж уже стільки разів бачив!»
Уомі з жахом відчуває, що зовсім забув її обличчя. Треба пригадати!
Він силкується зробити це, але нічого не виходить. Тоді він швидким рухом скидає з її голови хутряну накидку, та дівчина обома руками затуляє обличчя, і він тільки бачить, що вся вона ніби обгорнута розпущеним волоссям, світло-жовтим, наче солома, наче біляве волосся Куньї.
«Згадай,— чує він,— тоді покажуся».
Раптом чиясь тепла рука погладила його по обличчі. Уомі прокинувся.
Біля нього стояла мати й гладила його по голові.
— Вставай, Уомі,— каже Гунда.— Треба вставати...
— Мамо, що ти наробила! — у відчаї крикнув Уомі.— Навіщо розбудила?
— Пора вставати, Уомі. Дружина хоче тебе бачити!
— Де ж вона? Де? — з серцем запитував Уомі. Він збентежено озирався довкола.— Вона ж ось тут була! Сиділа на камені. Уомі тільки треба було впізнати обличчя. Навіщо перешкодила?
— Хто вона? — спитала Гунда.
— Ота дівчина. Ти знаєш.
— Знову снилася?
— Ось тут була, поряд... Сказала: тут я, близько. Мені треба було тільки пригадати. Знову ти перешкодила!
Уомі докірливо дивився на матір.
Раптом Гунда міцно вхопила його за руку.
— Слухай, Уомі. Гунда прийшла сказати тобі: не їдь! Не їдь туди! Вони занапастять тебе. Вони всіх занапастять: мене, Наю, Кунью. Не їдь, Уомі! Це обман. Вони злі! Вони вб'ють тебе...
Гунда майже кричала. Вона була мов несамовита. Очі її дивилися кудись вище синової голови, наче вона бачила там, позаду нього, щось страшне.
Уомі скочив на ноги й випручався.
— Мамо,— сказав він,— задля чого поїхав Уомі? Він хоче знайти дівчину Великої Води! І ось вона тут, близько... Зовсім близько! Уомі не повернеться, аж поки не знайде свій сон... — Йому раптом
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище на озері», після закриття браузера.