BooksUkraine.com » Сучасна проза » Щоденник Лоли 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Лоли"

244
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Щоденник Лоли" автора Ольга Купріян. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 49
Перейти на сторінку:
день не міг бути на 100% ідеальним. Не в цьому житті, Лоло. І не з твоїм щастям.

Коротше, ми з дівчатами зняли, як Олька мала секс у медпункті з новим охоронцем. Ну як… Самого процесу ми, звісно, не бачили. Але в них точно був секс! Олька вся така в червоній сукні, сексі-пексі, з глибочезним декольте, вони вдвох у медпункті, зачинилися на замок. Ну?! Хіба я не правильно мислю? Хто б подумав інакше!

Ася й Ната запропонували ввімкнути пожежну сигналізацію (втретє за сьогодні, але працює щоразу безвідмовно), самі зробили засідку біля медпункту. Це мав бути хайповий відос! І тут — звучить сигналізація, клацає замок, вибігають розчервоніла Олька й охоронець… із РОЗСТІБНУТОЮ СОРОЧКОЮ!!! Дівчата записали суперкруте відео! Там усе ясно як день.

Але… коротше, я випадково злила відос у фейсбук… Ясна річ, Олька розлютилася, пригнала у спортзал вичитувати мене при Паші й Алексі. Я саме допомагала їм знімати промо-ролик про гурток із паркуру в школі. Так ось, Олька сказала, щоб я більше НІКОЛИ не приходила до неї «клянчити» фейкові довідки на фізру. І ще й обізвала мене жирною коровою! Нє, ну ви чули таке?!! Взагалі-то я ніколи нічого в неї не клянчила, от не треба оббріхувати! Я її, звісно, послала подалі зі своїми заявами, але так неприємно було. Особливо, що все чув Алекс.

Ну, і цим не закінчилося, звісно.

Паша знову на мене образився. І, здається, РЕВНУЄ. До англійця. (Ех, якби ж то!) Побачив, що я знімаю, як Алекс перевдягається… А що такого?! У нього й справді дуже гарний торс. Тим паче я блогерка! Я думаю про контент. А коли в мене ще буде шанс зняти напівголого вчителя англійської, ну!?

Паша як дитина мала, чесне слово. Замість того, щоб подякувати учителю за допомогу з розкруткою їхнього гуртка, мочить коней. Каже такий Алексові: «А давайте ще один трюк знімемо! Подвійне сальто!» Ну круто ж придумав, молодець! Я приготувалася знімати, а він потім англійцю: «Тільки у вашому віці не раджу такого повторювати!» А-а-а, ну як пацан якийсь! Так облажатися! Соромно за нього. Звісно, Алекс усе зробив якнайкраще. Як на мене, навіть краще, ніж Паша. Хай би Паша ще трохи потренувався перед тим, як учити дорослих мужчин.

Домовлялися з Пашею ще погуляти після тренування, але де там! Образився й пішов додому сам. Сказав, що втомився і йому малого забирати з садка. Подумаєш! Дуже треба! Лола за хлопцями не ганяється. Захоче — сам приповзе.

А, до речі! Тепер у мене є мейл Алекса!!! Він мені його сам скинув для промо. Ввечері розшарю йому відос, а він змонтує. Це так романтично. Добре зустріти нарешті чоловіка, який поділяє твої захоплення.


14 квітня

Пізно вночі.

Знову не можу спати. Такий день, що досі трусить. Усе остаточно заплуталося. У такі моменти я рада, що маю цей щоденник. Буває, запишеш усе — і наче по поличках розклала. Тоді хоч трохи можу спати.

Зранку все було зашибісь: я зробила мейк і вдяглася для нового сексі-образу. Хотіла кинути виклик у стилі б’юті-влогерів. І заодно втерти носа Вероніці з її косплеєм. Щоб не заривалася! Не одна вона вміє фарбуватися й виряджатися, хай попуститься. Але Вадику стало погано, і я мусила викликати швидку. Він зомлів просто в мене на руках! Це так страшно… Дуже за нього злякалася… Стільки думок пронеслося в голові за той час, що їхала швидка… Здавалося, минула ціла вічність. Іще Ілюха з Євою канючать, що їм страшно. Хотілося гримнути на них: А КОМУ НЕ СТРАШНО?!!! Як я задовбалася бути дорослою… І бабуся плаче… Ну капець.

Привезла малого в лікарню. Знову брехати про батьків у відрядженні. Знову бути за старшу. Тоді у школу. Намагаюся всміхатися, а всі думки — про Вадика. Найстрашніше: зловила себе на тому, що дуже боюся дзвінка з лікарні… Бо якщо все добре, то навряд дзвонитимуть…

Дівчата причепилися, щоб я перевдяглася, бо Дарина мене з’їсть за такий одяг. А я… я навіть не помітила, що прийшла в цьому образі, поки Ася й Ната мені не сказали. Але яка нафіг різниця, в чому я прийшла?!!

Зате Алекс зробив комплімент.

Ну, а потім почалося… Сталося те, чого я найбільше боялася. Дзвінок із лікарні. Погані новини. У малого гнійний апендицит. Термінова операція. Шість тисяч!!! Капець… Оце, називається, безплатна медицина… Де я маю взяти такі гроші? У мене за рекламу всі розраховуються тільки під кінець місяця, а тут треба вже…

Я не хотіла. Я справді не хотіла брати ті гроші... Але хіба в мене був вихід? Або вкрасти в Лєрки гроші на Кам’янець і рятувати Вадика, або дати йому померти.

Бляха, вони серйозно в лікарні думають, що в 15-річної дів­чини можуть бути такі гроші?!!!

Залишалося якось досидіти до кінця уроків і довезти баб­ло в лікарню.

Але тут закрутилося… Лєрка помітила, що гроші зникли. Побилася спершу з Оксаною, потім пресувала Христю, а потім Тоха — ідіот кончений — викликав свого татуся-поліцейського. Стали всіх трусити.

Я знову збрехала, що мені погано. Знаю, що тупо, але нічого не змогла більше придумати… Якби гроші знайшли в мене, це був би повний капець. Мене б посадили. Або виключили зі школи! А що з малими?..

Так сталося, що я вивалила все Катерині Анатоліївні. Про гроші, про операцію, про маму (не все, звісно, тільки про те, що вона на заробітках в Італії), про малих… Я не знала, що ще робити… Так усе навалилося… Економічка, тобто Катерина Анатоліївна, сказала, що все сама вирішить. Відіслала мене в медпункт «для алібі»… після всього… до Ольги Вік­торівни… але я була готова хоч у пекло спуститися, аби все владналося.

Не знаю, як Катерині Анатоліївні це вдалося, але все якось розрулилося. Гроші знайшли в Дарини в кабінеті, обшук припинили, в мене було залізне алібі. І з Вадиком усе добре.

Я думала, в мене стане серце, так за нього боялася.

Він дуже просив цукерок, бідненький…

І так хотів, щоб я залишилася з ним у лікарні… У мене просто серце розривалося… З усіх сил намагалася не плакати перед ним. І він, маленький, майже не плакав. Це ж йому, певне, було ще складніше сьогодні.

Паша провів додому, і там мене накрило. Сльози потоками просто… Я не хотіла плакати перед Пашею, але терпіти просто не було сил… Туш потекла, проте мені було пофіг на те, як виглядаю. А Паша… він геть не вкурив, що трапилося. Каже: «Та забий на Вероніку, мало що вона там сказала!» Капець! Яка ще Вероніка! Та я би про неї і не згадала, якби він не нагадав. Стало так гірко… у мене братик ледь

1 ... 34 35 36 ... 49
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Лоли», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Лоли"