Читати книгу - "Про славних жінок"

За кілька днів після того, коли Віргінія проходила неподалік, вільновідпущеник нахабно схопив її і сказав, що вона належить йому. Дівчина почала з усіх сил кричати, намагаючись відбитися від нечестивого чоловіка, матрони, що йшли з нею, спробували допомогти їй – тож швидко зібрався великий натовп людей, серед яких був також Іцилій. Коли вже в обох сторін вичерпалися всі аргументи, Віргінію повели в преторію, до судді, закоханого в неї; від гнівливого Аппія ледве добилися дозволу на відтермінування слухання на один день.

Клавдій тут же помчався в табір і намагався дати вказівку воєначальникам, щоб вони перешкодили Віргінієві вийти до міста, хитрість, однак, не вдалася. Бо як тільки Віргінієві повідомили, він одразу ж, не знявши навіть брудного одягу, разом з донькою, кількома друзями й Іцилієм подався до курії.[118] Віроломний суддя, не вважаючи за необхідне вислуховувати Віргінія, виніс рішення на користь позивача Марка Клавдія, який стверджував, що дівчина є його власністю, невільницею-втікачкою. Марк хотів забрати дівчину, а Віргіній марно намагався переконати Аппія, що це неправда; врешті розгніваний батько випросив для себе і для доглядальниці дозвіл ненадовго перекинутися словом з донькою, щоб у разі викриття правди про вчинену помилку невільницю повернули з меншою неславою для себе.

Підійшовши разом з донькою до храму Венери Очистительниці, де були невеличкі крамнички, все ще на очах у курії, вихопив ножа у м’ясника і, вигукнувши: «Дорога донечко, повертаю тобі свободу тим шляхом, яким лиш можу!», простромив груди дівчині; всі, хто споглядав, заціпеніли від жаху.[119] Нещасна дівчина повалилася на землю і на очах у всіх присутніх пролила всю свою кров і випустила душу. Так з убивством невинної дівчини лопнула ганебна мрія похітливого Аппія. Вчинок Віргінія й Іцилія спричинив друге усунення плебеїв, децемвіри були змушені відійти від влади і повернути права, відібрані у римського народу.

Невдовзі після цього Віргіній був призначений народним трибуном, Аппія Клавдія притягнули до суду. Коли той прийшов, щоб відповідати у справі, за наказом Віргінія його закували в кайдани і кинули до в’язниці. Щоб уникнути свого заслуженого знеславлення, винний у смерті невинної Віргінії відкупив свою провину, позбавивши себе життя чи то петлею, чи мечем, чи отрутою. Однак його зухвалий клієнт, Марк Клавдій, не відповів належним чином, а врятувавшись втечею, оплакував свій злочин у вигнанні: все його майно, а також майно його патрона конфіскувала республіка.

Нічого немає ганебнішого, аніж упереджений суддя. Адже він, виконуючи вказівки свого злочинного розуму, обов’язково перевертає належний порядок законів, нівелює силу права, паралізує силу чесноти, попускає повіддя злочинності, тим самим невблаганно призводячи всенародне благо до руїни.

Якщо це не зовсім очевидно випливає з іншого, то злий вчинок Аппія і те, що за ним послідувало, достатньо висвітлюють справу. Адже цей могутній чоловік не стримав своєї нечестивої похоті. Заручившись підтримкою нечесного вільновідпущеника, намагався зробити з вільної – рабу, з дівчини – перелюбницю, і з зарученої – коханку. Завдяки його нечестивому рішенню сталося так, що батько накинувся на доньку, обернувши свою любов на жорстокість; а щоб неправдивим рішенням не скористався нечестивий чоловік, загинула невинна дівчина, піднявся заколот у місті, розпалився бунт у військовому таборі, виникло розділення між плебеями і патриціями – майже вся римська республіка потрапила в небезпечну круговерть.

Який чудовий захисник і видатний законодавець! Адже те, що повинен був карати твердою рукою, не завагався здійснити сам.

Авжеж! Наскільки часто ми, смертні, наражаємося на таку заразу, потрапляємо, невинні, у смертельну пастку і терпимо ярмо ганьби! Скільки нас переслідують, грабують і вбивають з примусу такої підлості! Наскільки поганими є такі вчинки? Посадовці, взагалі не маючи страху перед Богом, не вагаючись, обертають у злочинну вседозволеність те, що винайдене для вгамування похітливості. Адже очі та розум посадовців повинні бути розважливо скромними, мова виваженою, манери поважні та бездоганні, руки повністю захищені від хабарів. Однак чинять вони навпаки: розпусні в них не лише очі, але й помутнілі розуми, вони керуються не законами, а спокусами, завжди погордливі й ніколи не м’якнуть, хіба коли повія попросить, злість заспокоюють лише золотом. Дарунки вони не тільки приймають, але й випрошують, вимагають, відбирають їх. Врешті, запалені гнівом, вдаються до жорстокості, якщо не можуть здобути іншим шляхом того, чого бажають.

Тому золото і гроші стали найкращими тлумачами закону: даремно з трибуни вимагати справедливості, якщо не заручитися підтримкою принаймні чимось одним з них, а краще двома.

Достеменно невідомо, чи Ірена походила з Греції, а також не знаємо, на які роки припадав розквіт її сил, хоча деякі джерела й вважають, що вона була грекинею. Знаємо, що була вона донькою і ученицею одного художника на ім’я Кратин. Я вважаю її гідною хвали тому, що вона своїм умінням і славою перевершила вчителя: її ім’я й досі в усіх на устах, а про її батька пам’ятають лише тоді, коли згадують про неї. Хоча говорять, що він докладно описав листя і коріння різноманітних трав: саме від нього ми отримали ці чудові знання. Деякі, однак, називають його Кранітаксом, а не Кратином.

Ірена славилася своїм талантом, її хист заслуговує на місце в нашій пам’яті. Свідчення таланту художниці зберігалися впродовж віків: довго було видно дівчину на фресці у місті Елевсин, а також збереглися зображення старої Каліпсо, гладіатора Теодора, відомого тогочасного танцюриста Алкистена.

Я вважаю, що жінка заслужила достойної хвали, адже такі мистецтва не цілком притаманні жінкам: щоб їх осягнути, потрібно докласти великих розумових зусиль, а жінки не часто на таке здатні.

Якщо я вірно вияснив, Леонція була грекинею і здобула свою славу в часи Александра Великого, царя Македонії. Окрім того, що зберігала свою чесноту матрони, жінка визначалася великою силою розуму: це робить славу її імені ще яскравішою.

За свідченнями древніх, вона була такою обізнаною з літературними творами, що зважилася написати інвективу[120] до Теофраста,[121] славного на той час філософа, – чи то запалена заздрістю,