Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

території. Потім він може випускати валюту, що використовується для сплати податків. У цьому розділі ми повернемося до аналізу функціонування сучасної грошової системи і розглянемо IOU, номіновані в державній грошовій одиниці обліку.
3.1. IOU, номіновані в національній валюті
Держава

У попередніх розділах ми зазначали, що активи й зобов’язання виражені в грошовій одиниці обліку, яку обрав національний уряд. Національна валюта, представлена визначеною грошовою одиницею обліку, впроваджується в обіг, і саме механізм стягнення податків та інших платежів на користь держави забезпечує її попит. У режимі плаваючих валютних курсів власні IOU уряду (валюта) неконвертовані: це означає, що уряд не дає жодних обіцянок перетворити їх на дорогоцінні метали, іноземну валюту або щось інше. Натомість він гарантує приймати свої IOU під час виплат самому собі (головно як податкові платежі, рідше — як збори і штрафи). Це ключове зобов’язання: емітент IOU повинен приймати власні IOU в оплату. Доки держава погоджується приймати свої IOU для податкових платежів, доти її IOU матимуть попит (принаймні для сплати податків, а можливо, й для інших потреб).

З другого боку, коли держава обіцяє конвертувати свою валюту на вимогу (в іноземну валюту або дорогоцінні метали), власники державних IOU мають право вимагати такої конверсії, що в деяких випадках може збільшити загальне прийняття валюти уряду суб’єктами економіки. Водночас це зобов’язує уряд конвертувати валюту на вимогу, для чого, як ми вже зазначали раніше, потрібні акумульовані резерви іноземної валюти або дорогоцінних металів, на які конвертуватиметься валюта уряду. Як це не парадоксально, а хоч конвертованість валюти і сприяє її поширенню, уряд свідомий того, що, збільшуючи випуск валюти, він, імовірно, не задовольнить попиту на конвертацію.

Отже, держава знає, що має обмежити випуск конвертованої валюти. Щойно її користувачі засумніваються в тому, що держава зможе конвертувати її на вимогу, гру буде зупинено, допоки уряд не сформує достатніх резервів іноземної валюти або дорогоцінних металів (чи то як накопичені резерви, чи як доступ до позик від тих, хто такі резерви має). Якщо держава цього не зробить, то буде змушена оголосити дефолт у зв’язку з неспроможністю конвертувати свою валюту в іноземну або в дорогоцінний метал. Будь-який натяк на неминучість дефолту спричинить утечу від національної валюти127. У цьому випадку тільки стовідсоткове забезпечення резервами (або доступ до кредиторів, які мають або можуть створити такі резерви) дозволить державі уникнути дефолту.

Повторюємо, що конвертованість не є неодмінною умовою для забезпечення попиту на національну валюту. Допоки держава встановлює і стягує податки, вона може забезпечити принаймні якийсь рівень попиту на свою неконвертовану валюту. Треба лише наполягати на тому, щоб податки сплачували в цій валюті. Обіцянки «приймати валюту для сплати податків» достатньо, щоб створити на неї попит, адже податки керують грошима.

Приватні IOU

Схожим чином приватні емітенти IOU обіцяють приймати в оплату свої власні зобов’язання. Наприклад, якщо родина має кредит у банку, вона завжди може сплатити тіло й відсотки за кредитом, надавши банку, що її обслуговує128, розпорядження на списання відповідної суми зі свого депозитного рахунку129. У цьому випадку банк приймає власні IOU в оплату.

Справді, сучасні банківські системи використовують кліринговий центр130 у такий спосіб, що кожен банк приймає платіжні доручення на списання IOU будь-якого банку країни й зарахування до власних IOU. Це дозволяє будь-кому, хто має борг у будь-якому банку країни, використовувати для виплати боргу міжбанківське платіжне доручення, виписане в будь-якому іншому банку країни, де в боржника є депозит. Згодом кліринговий центр проводить взаємозалік банківських рахунків (докладніше про це — в наступному параграфі). Важливо те, що банки приймають свої зобов’язання (платіжні доручення на списання з депозиту) як платежі за боргами перед ними (позиками, що видали банки), а держави приймають свої зобов’язання (валюту) як платежі за боргами перед державою (податкові зобов’язання).

Принцип фінансового важеля131

Однак існує одна значна відмінність між урядом і банками. Банки зазвичай обіцяють конвертувати на щось свої зобов’язання. Ви можете навідатися до свого банку, щоб обміняти залишок за депозитом на готівку (те, що зазвичай називають зняттям готівки з рахунку) або просто отримати готівку в банкоматі, що теж еквівалентно операції зняття коштів з одного з ваших банківських рахунків. У будь-якому випадку банківський IOU (залишок за депозитом) конвертується в державний IOU (готівкові грошові купюри та монети). Банки зазвичай обіцяють здійснювати ці конвертації або «на вимогу» (в разі «депозитів до запитання», які є звичайними поточними рахунками), або після закінчення певного періоду132 (в разі «строкових депозитів», зокрема ощадних рахунків і депозитних сертифікатів, відомих як «CD»133, — часто зі штрафом за дострокове вилучення).

Щоб здійснювати такі конвертації, банки утримують відносно невелику кількість готівки у своїх сховищах; якщо їм потрібно більше, вони просять центральний банк відправити броньовану вантажівку. Банки не хочуть тримати в себе багато готівки, та й за звичайних умов не повинні цього робити. Надлишок коштів може привабити банківських грабіжників, але головна причина мінімізації такого обсягу коштів у тому, що зберігати готівку дорого. Найочевидніше — це вартість сховища й охоронців; проте важливіше для банків — те, що утримання валютних резервів не дає прибутку. Вони, швидше, хотіли б утримувати позики як активи, адже боржники сплачують відсотки за цими позиками. Тому банки користуються своїми валютними резервами134 як важелем (левериджем), утримуючи на руках дуже незначну частину своїх активів у вигляді резервів на оплату своїх зобов’язань за депозитами.

Доки лише невелика частка вкладників щодня конвертує депозити в готівку, це не проблема. Однак у разі банківської паніки, коли безліч вкладників намагається зняти готівку в один день, банк буде змушений позичати валюту в центральному банку.

Через це центральний банк навіть може перетворитися на «кредитора останньої інстанції», який кредитує резерви банку, що зіткнувся з панікою. У випадку такого втручання центральний банк надає свої власні IOU банкам в обмін на їхні IOU (під заставу): банк-боржник отримує кредитування резервів від центрального банку (актив для банку), а центральний банк тримає IOU банку як актив. Коли з банку вилучають готівку, його резерви в центральному банку дебетуються, а банк списує кошти з банківського рахунку вкладника135. Готівка, яку утримує (колишній) вкладник, — це зобов’язання центрального банку, що компенсується зобов’язанням банку перед центральним банком.

Наступний параграф ми почнемо з аналізу того, як банки проводять між собою кліринг рахунків, використовуючи резерви центрального банку. Далі обговоримо «піраміду фінансових зобов’язань»: у сучасних економіках, що користуються зобов’язаннями за принципом фінансового важеля, доволі звичне явище, коли суб’єкти економіки забезпечують конвертованість своїх IOU на IOU суб’єктів, що стоять вище в піраміді фінансових зобов’язань. Кінець кінцем, усі дороги ведуть назад до центрального банку — власного банку суверенної держави.

Блок: Відповіді на запитання читачів