Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Назар (вспыльчиво). Мовчи, а то тут тобi i амiнь.
Гнат (не выпуская руки Назара). Так i я зумiю, та що потiм? З холодним мертвецем у домовину?
Назар. Хоть до чорта у пекло! Пусти мене, я пiду у Чигирин до полковника.
Гнат. Чого?
Назар. Уб’ю його!
Гнат. А як не вб’єш, тодi що? Чи не мусиш ублагать його вiдкинуться вiд Галi? Га?
Назар. Так чи не так, а я пiду.
Гнат. До диявола в гостi! Чи не лучче ж, замiсть пузатого полковника, обняти тонкий та гнучкий стан Галi? Не хмурся та послухай, та роби так, як я тобi скажу, бо ти сьогоднi нiчого путнього не видумаєш.
Назар. Що дальше?
Гнат (осматриваясь). Чи глухi тут стiни? (Вполголоса.)Украдьмо Галю, от i все. Чи добре?
Назар (чемного помолчав, жмет руку Гната). Прости мене…
Гнат. Ну, що ще?
Назар. Ти певний друг!
Гнат. Ну, об сьому послi. Кажи, так чи не так?
Назар. Так! Я ввесь твiй: говори, приказуй.
Гнат. Слухай же. Вона, звiсно, виходила до тебе коли-небудь пiзно вечором у садок, хоть, може, й не одна?
Назар. З ключницею.
Гнат. Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишенi який червiнець?
Назар. Два.
Гнат. Ще лучче. Се ж буде ключницi на сережки, а плахту на словах обiщай. Тiльки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жiнки наголо всi цокотухи: не для їх вигадано слово мовчати; до того ще й дорожче запросить.
Назар. Нiчого не пожалую, усе вiддам, що в мене є. Де тiльки ключницю побачу?
Гнат. Вона буде тут. Адже ти чув, як ласкá хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас край старої корчми з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старiй дорозi?
Назар. Знаю.
Гнат. Сю корчму i днем люди, хрестячись, обходять, а вночi нiхто не посмiє; так кращого мiсця нiчого й шукати; тiльки порайтесь моторнiш.
Назар. А як вона не захоче, — що тодi?
Гнат. Хто? Ключниця чи…
Назар. Та й та, й друга.
Гнат. Захочуть обидвi, тiльки ти зумiй согласити. Ключниця за червiнця пiде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в однiй сорочцi пiде за тобою на край свiту; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там i сам гетьман не бiльший од чабана. Адже ти не виписувавсь iз запорожцiв?
Назар. Нi.
Гнат. Так якого ж злидня ще хотiть? А хто, пак, у тебе курiнним отаманом?
Назар. Сокорина.
Гнат. Знаю! О, голiнний, завзятий чоловiк! В кiрцi води диявола утопить, не то що в Днiпрi. А! здається, хтось iде.
Назар. О, якби твоє, брате, слово та Богу в уха!
Гнат. Нема нiчого на свiтi легше: тiльки повеселiй, будь козаком. Мовчи. (Громко.)Ну, вип’ємо ж чарочку за шинкарочку.
Пьют.
Хозяйка. Як же я утомилась! Насилу найшла її, прокляту Стеху!
Гнат. А що, змахнула пил з мiсяця?
Хозяйка. Смiйтесь, а воно i справдi погода утихомирилась.
Гнат. Оце ж тобi за труди.(Подает чарку.)
Хозяйка. Цур йому, як я втомилась!.. Нi, спасибi, не пiд силу… Хiба вже для вас. (Пробует понемножку. Гнат знаками просит. Она, в притворстве усилий и кривляний, выпивает, а остальные капли хлещет в потолок.)Щоб вороги мовчали й сусiди не знали! (Отдает чарку.)
Гнат (подносит Назару; тот отказывается знаком). Не хочеш — як хочеш. А менi здається, що i на свiтi нема такого горя, якого б не можна було утопити в чарцi горiлки. Чарка, друга — i чорта у воду. Так, Катерино?
Хозяйка. Як кому iншому, то й кварта не поможе.
Гнат (Назару). А ти справдi не будеш пить?
Назар. Не буду.
Гнат. Вольному воля, а спасеному рай. За твоє здоров’я! (Выпивает.) Праведно спiвається в тiй пiснi, що каже: коли б мужику не жiнка, не знав би вiн скуки, коли б не горiлка, де дiвать би муки? Так у горiлку її, прокляту, у горiлку! Розумний чоловiк тебе видумав, так! (К Назару.)Та на тебе бридко й дивиться. Ну, ще ж одну та й годi вже. (Наливает.)Чи втямки тобi, як ми втiкали з Братського на Запорожжя та на дорозi зустрiли одну чорнобривеньку i ти чуть-чуть був не промiняв запорозької волi на її чорнi брови? Бач, ти забув; а я так все запрошедше знаю, та й що буде, одгадаю.
Стеха (вбегает второпях). Ох, моя матiнко, як утомилась! Шуточки? Оббiгала усi усюди! (Осматриваясь.)Ах, Боже мiй! я i не бачу. Добривечiр вам! От вже й не думала, й не гадала! Спасибi, спасибi! Не погнушались наших слобiдських вечорниць. Так уже й не здивуйте: у нас усе абияк, не те, що у вас у Чигиринi.
Гнат. Та у вас ще краще.
Стеха. Годi-бо вам смiяться.
Хозяйка. Чи прийде ж хто?
Стеха. Як же? Усi прийдуть.
Гнат берет за руку хозяйку й отводит в сторону. Назар встает из-за стола и подходит к Стехе.
Гнат (к хозяйке). У мене щось голова розболiлась; пiду подивлюсь, який мiсяць. Чуєш? А про кобзаря, мабуть, i забули. Збiгай лишень. Без його i гульня не гульня.
Хозяйка. Стехо! Ти звала Кирика?
Стеха. Моя матiночко! I забула. Я зараз збiгаю.
Гнат. Вп’ять де-небудь застрянеш… Збiгай лучче сама.
Хозяйка. Добре.
Хозяйка й Гнат уходят.
Назар (берет за руку Стеху). У мене є просьба до тебе, Стехо.
Стеха. Знаю, знаю, яка просьба: сказать панночцi, щоб вийшла до вас, як пан засне. Та тепер тiльки не те вже, що перше було. Адже ви самi знаєте, що незабаром зробилось.
Назар. Се не помiшає; менi тiльки одно словечко сказати. (Дает ей червонец.)На тобi; ще й плахта буде, коли услужиш.
Стеха (принимает червонец). Не придумаю, як би се зробити. Лиха година те, що старий цiлiсiньку нiч очей не заплющить. Сердешна панночка! А як я плакала, як просила! Нi, таки на своєму поставив старий сатана.
Назар. Так ти зробиш? Дожидати?
Стеха. Зроблю, зроблю, тiльки…
Назар. Не бiйсь! Бiльш копи лиха не буде. А коли хочеш, так i ти з нами. Ну лишень, чкурнем.
Стеха. Куди з вами?
Назар. Туди, де лучче жити, де будеш ти панiєю, а не ключницею: чи второпала?
Стеха. Глядiть, чи не дурите ви мене? I справдi думають, що як вони багатi, так усе i їх.
Гнат (за сценой). Катре, Катре! А погляди, що се на мiсяцi?
Голос хозяйки. Хiба не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.