Читати книгу - "Дракула"

гавань на стрімчак Іст Кліфф, з надією чи зі страхом (точно не знаю) очікуючи побачити Люсі на нашій улюбленій лаві. Яскраво світив повний місяць, по небу неслися важкі чорні хмари, що перетворювали навколишній пейзаж на мінливу діораму світла і тіні. Якісь хвилину-дві я не бачила нічого, бо тінь від хмари повністю закрила церкву Св. Марії та все довкола неї. Потім, у міру того, як хмара пропливала мимо, перед моїми очима поволі поставали руїни абатства. Хмару змінила вузька смуга місячного світла з гострими, як лезо ножа, краями; вона поступово освітила церкву та цвинтар навколо неї. Якими б не були мої очікування – песимістичними чи оптимістичними, вони, проте, справдилися, бо там, на цвинтарі, на нашому улюбленому місці, сріблясте місячне сяйво раптом вихопило з темряви напівлежачу сніжно-білу фігуру. Наступна хмара набігла надто швидко, і я не встигла як слід придивитися, бо тінь закрила світло майже миттєво; але мені здалося, що якась темна постать маячила за лавкою, схилившись над нею. Не можу сказати, що то було – людина чи тварина. Я не стала чекати чергового проміжку між хмарами і прожогом кинулася сходами вниз, до пірса, потім – повз рибний базар до мосту, через який тільки й можна було потрапити до стрімчака Іст Кліфф. Місто наче вимерло, бо я не зустріла жодної живої душі; я раділа з цього, бо не хотіла, щоб хтось побачив бідолашну Люсі у такому жалюгідному стані. Час і відстань здавалися нескінченними, коліна мої тремтіли і підгиналися, коли я, важко і уривчасто дихаючи, видиралася численними сходинками до абатства. Напевне, я рухалася дуже швидко, але мені здавалося, що ноги мої налилися свинцем, а кожен суглоб мого тіла заіржавів. Коли я вже була майже нагорі, то нарешті побачила лавку, а на ній – фігуру в білому, бо я вже встигла підбігти достатньо близько, щоб бачити крізь тінь, яку кидали на цвинтар швидкоплинні хмари. Тепер сумніву не було: біля лавки точно щось маячило, щось довге і чорне; воно стояло, схилившись над напівлежачою білою фігурою. Перелякана, я вигукнула: «Люсі! Люсі!» Оте «Щось» підвело голову, і зі свого місця я змогла побачити смертельно-бліде обличчя і злобні очі, що світилися червоним у темряві. Люсі не відповіла, і я, продовжуючи бігти, подалася до входу на цвинтар. Коли я вбігла туди, то церква опинилася між мною та лавкою, тому на якусь мить я втратила Люсі з поля зору. Коли я оминула церкву, хмара якраз пішла, і у надзвичайно яскравому світлі місяця я побачила Люсі; вона напівлежала на нашому звичному місці, а голова її перехилилася через спинку лавки. Вона була зовсім сама, і довкола не було видно жодної живої душі.

Коли я над нею схилилася, вона й досі спала. Рот її був напіввідкритий, і вона дихала, але не так, як зазвичай уві сні – ледь чутно, а робила довгі, конвульсивні вдихи, наче намагаючись щоразу набрати в легені більше повітря. До речі, коли я до неї підійшла, Люсі, не прокидаючись, випростала руку і притисла комір своєї нічної сорочки до шиї. При цьому тіло її пронизала легка дрож, наче вона змерзла. Я накинула на неї теплу шаль і краї підіпхнула аж під горло, побоюючись, щоб вона, роздягнена, не вхопила якусь небезпечну застуду від холодного нічного повітря. Остерігаючись одразу будити її, аби не перелякати, я вирішила вивільнити руки, щоб у разі чого мати змогу допомогти Люсі, і тому закріпила шаль на її горлі великою булавкою. Та, мабуть, зробила це я поспіхом та незграбно і, напевне, вколола чи проколола шкіру на її шиї, бо, коли її дихання трохи вирівнялося, вона час від часу прикладала руку до горла і тихенько стогнала. Укутавши Люсі, я взула їй на ноги свої черевики і почала потихеньку її будити. Спочатку моя подруга ніяк не реагувала, але поволі сон її ставав дедалі неспокійнішим – вона то стогнала, то зітхала. Зрештою, побоюючись, що незабаром почне розвиднюватися, а також із численних інших причин, я вирішила не баритися і якомога швидше відвести Люсі додому. Тому я стала трясти її настирливіше, аж доки вона не розплющила очей і не прокинулася. Вона зовсім не здивувалася, побачивши мене – мабуть, не одразу збагнувши, де вона. Люсі завжди прокидається граціозно, і вона не втратила притаманної їй граціозності навіть у такій неприємній ситуації, коли її тіло тремтіло від холоду, а думки спантеличено переплуталися від пробудження роздягненою вночі, та ще й на цвинтарі. Люсі злегка затремтіла і притиснулася до мене; коли я сказала, що ми маємо негайно йти додому, то вона, не заперечуючи, підвелася – слухняна, як дитина. Коли ми йшли, гравій немилосердно впивався мені у ступні, і Люсі помітила, як я морщилася від болю. Вона зупинилася і намагалася наполягти, щоб я взула свої черевики, але я не схотіла. Проте, коли ми вийшли на стежину вже за межами цвинтаря, я знайшла калюжу, що лишилася після шторму, і ретельно вивозила свої щиколотки грязюкою, потираючи ногу об ногу, – щоб ніхто, якщо ми когось зустрінемо по дорозі додому, не зміг помітити моїх босих ніг.

Невелике місто на півночі сучасної Румунії. (Прим. перекл.)

Повернутися

Мерці подорожують швидко.

Повернутися

Назва місцевого сливового бренді.

Повернутися

«Синя книга» – список осіб, що обіймають державні посади; «Червона книга» – список дворянських родин. (Прим. перекл.)

Повернутися

Вівісекція (лат.) – розтин тіла під час дослідів на живих тваринах.

Повернутися