BooksUkraine.com » Сучасна проза » Женоненависник 📚 - Українською

Читати книгу - "Женоненависник"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Женоненависник" автора Решад Нурі Гюнтекін. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 42
Перейти на сторінку:
сподобалось. Я роками чекав зручного випадку. І ось одного разу...

Я знав, що у цього галантного й вишуканого панича є кохана. Час від часу вони зустрічалися в безлюдному місці й гуляли. Я довго вистежував їх, і ось нарешті заскочив на березі моря.

Несіп не знав про мою задавнену ненависть, тому, побачивши мене, не звернув особливої уваги. Я підійшов до них, чемно привітався. Потім дістав із кишені заздалегідь наготовану коробку з-під тістечка й простягнув йому.

— Чим багаті, тим і раді, Несіп-бей... Сподіваюся, завдяки прогулянці берегом моря маєте добрий апетит?

Це його ніби трохи збентежило. «Мерсі», — вимушено усміхнувшись, він відкрив Пакунок.

Сезон для дині ще не настав, тож я напхав туди лушпиння від груш та яблук.

Несіп спробував звести все на жарт, холодними, мов лід, руками плескав мене по плечах, гладив по голові, силувано сміючись, тремтливим голосом розповідав коханій, що я найбільший дотепник у школі, і при цьому добродушнішого від мене годі й шукати. Ти б тільки бачив, Недждете, яке благання було в його поставі, в його жестах!

Я повів далі в тому самому чемному тоні:

— Ви не зволили скуштувати мого гостинця... Дозвольте ж я вам допоможу!

Я, мало не трусячись від нетерпіння, мов хижий звір, що ось-ось накинеться на свою жертву, міряв його поглядом. Сердешний Несіп зрозумів: якщо він опиратиметься ще хоч хвилину, то я накинуся на нього, вмить повалю й у найпринизливіший спосіб силоміць змушу його зробити те, чого він не хоче робити добровільно. Натуру мою він уже вивчив. В такі моменти мене простіше вбити, аніж змусити відмовитися від задуманого.

Інший би на місці Несіпа в таку хвилину, на очах у коханої, не допустив би такої наруги над собою, стояв би на смерть за свою честь. Але я ж кажу — мої недруги були геть миршаві й шолудиві.

Несіп набрав пригоршню наготованого мною лушпиння. Підніс до стиснутих, білих, мов крейда, губ.

Без сумніву, він би його з’їв. Але тут вже я не витримав такої ницості. Жагу помсти було вдоволено, ненависть згасла. Я жестом наказав йому викинути лушпиння й процідив:

— Забирайся геть!

І вони пішли геть, понуривши голови, окремо одне від одного.

Ось чому того вечора я потоваришував із тобою, Недждете... Адже мені довелося на тому ж місці пережити гіркоту такого ж самого насильства й приниження. Відтоді я взяв тебе під свою опіку. Ти був хирлявим, тендітним, вразливим хлопцем. Тобі ніколи не вистачило б власних сил, аби не дати себе скривдити. Я приходив тобі на допомогу не лише в школі, але й у житті. Ти був вдячний мені. Але, правду кажучи, це я був у боргу перед тобою.

Я був приречений так ніколи й не дізнатися, що таке кохання. Жодна жінка не змогла б покохати чоловіка, обличчя якого приховувала така карикатурна й жалюгідна маска. До того ж, я був страшенно гордий. Я б нізащо не став просити подачок у коханні. Отже, мені випадало стати непримиренним ворогом жіноцтва й кохання. Поки я був дитиною, це не мало надто великого значення. У зрілому віці я б міг до певної міри переконувати себе якимись аргументами, знайти заняття й захоплення, які притлумлювали б потребу в коханні. Так воно, власне, потім і було. Але уяви собі, що зі мною діялося від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти років, Недждете... Що в світі може бути в цьому віці важливіше за кохання?

Нікому навіть на думку не спадало, що у зухвалого малого дикуна, для якого в світі не існувало більшого задоволення, аніж бійка, у якого на тілі від синців і саден не залишилося живого місця, теж є серце. Власне кажучи, я цього й добивався. Але незримі рани мого серця були набагато глибшими, аніж синці й садна на тілі. Я з захопленням, мов на надзвичайних істот, на прибульців із інших світів, дивився на людей, які казали, що закохані, що їх кохають. Я на своєму шляху зустрічав чимало жінок. Просто зустрітися поглядами бодай з однією з них було б для мене цілим романом, справжнім щастям. Однак у душі моїй жило гірке переконання, що мені навіть цього ніколи в житті не судилося.

Авжеж, я мав прожити життя, так і не пізнавши смаку любові. Втім, завдяки тобі, Недждете, я дізнався, що таке дружба. А для знедоленого й це вже чимало...

Очі друга — не те, що очі коханої: часто їм вдається прорватися крізь маску, яка затуляє обличчя, й розгледіти красу, приховану в серці.

Наближається ранок. Місяць, що стояв прямо в мене над головою, потихеньку щез. Я лежу собі, заклавши руки під голову, на розкладачці посеред темної галявини й дивлюся на небо... Рвана кінострічка моїх спогадів прокручується перед моїм поглядом, яскраві кадри чергуються з бляклими...

Як я вже казав, головні герої цієї стрічки — ми з тобою... Решта — невиразні, тремтливі тіні...

Ми вже перейшли в старші класи. Ти став вродливим юнаком-ідеалістом. Я — дужим і безстрашним спортсменом. Характер мій відчутно змінився. Я вже не був таким лютим і агресивним, як раніше. Навпаки, навчився непогано уживатися з людьми. Причину цього я зараз легко можу пояснити: вже ніхто не наважувався до мене сікатись. А отже і я не бачив потреби чинити комусь зло. Виходить, змалку я був навіженим, деспотичним, підступним і жорстоким лише тому, що мусив захищатися від нападок та несправедливих вчинків інших...

Так, у мене вже не залишилося причин з’ясовувати стосунки з тими, хто мене оточував. До того ж, я бачив, що душі в них такі самі недолугі й миршаві, як і тіла. Всерйоз мірятися силою з цими людцями здавалося мені таким самим ницим, як скривдити на вулиці нещасного жебрака.

Отже, з товаришами я мав відносно непогані стосунки. Я став балакучим і гострим на язик. Мене почали запрошувати в компанії. Однак серце моє труїла гіркота прикрих днів дитинства. Я ніяк не міг її позбутися. Я не міг втриматися від жовчних та в’їдливих коментарів з приводу своїх друзяк, а особливо — жінок.

Я називаю тих, із ким спілкувався, в чиїй компанії гуляв, друзяками, Недждете... А тимчасом, у мене був лише один-єдиний друг — це ти...

Ми з тобою настільки відрізнялися тілесно й душевно, що здавалися істотами двох різних видів. Всі дивувалися нашій великій дружбі, яка тривала аж до самісінького дня нашої останньої розлуки. Є люди, яких зближує спільна вигода. Декого, наприклад,

1 ... 34 35 36 ... 42
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Женоненависник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Женоненависник"