Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

        Джип швидко летів трасою. Давид впевнено кермував, а я телефоном давав останні настанови, щодо змін в проекті. Міг би і сам особисто проконтролювати, та знав, що вже і без мене впораються. А ще поспішав до себе повернутись – мав одну цікаву справу. Важливу справу. Чим більше дізнаюсь про Анну, тим менше її розумію. Зрозумів лише одне – вона має поки залишитись поруч. І справа не лише в її інтригуючій особистості, хоча систематизувати всі факти та її поведінку в зрозумілу схему мені досі не вдалось. Чітко розумів, що ніяке пійло не змусило б мене забажати чогось від Регіни – це перегорнута помилкова сторінка моєї біографії.  Звісно, я шкодував, що не можу згадати нічого, про останню годину тієї вечірки, але й це не було головною причиною моєї цікавості. Було ще щось, певний фактор, який я досі досліджував. І я маю долучити до цього процесу Аню. Вона приваблює мене і дивним поєднанням педантизму та непередбачуваності і своєю тендітною силою. Я не вперше з подивом фіксую, що не можу припинити дивитись в її димчасті очі. І  зараз точно знаю - я хочу від неї все більше. Як і вона - в цьому я теж не помиляюсь. Анна не хижачка, якою помилково її вважав спочатку, але хто вона – мушу з’ясувати. І я дам їй сьогодні привід залишитись поруч. Ми запаркувались, я відпустив Давида до понеділка і піднявся до себе. В квартирі було порожньо і я мимоволі відчув занепокоєння, яке зникло, лиш коли побачив, що речі Ані досі в її кімнаті. Це ненадовго, пообіцяв собі я і пішов в душ. Ближче до одинадцятої я вже втретє споглядав на годинник, прислухаючись до звуків – поки було тихо. За пів години до опівночі голосно прочинились двері і я полишив кабінет. Аня дивно вигиналась скидаючи на ходу взуття і хиткою ходою прямувала до сходів. Я планував зовсім інший вечір, та схоже план доведеться відкоригувати. Коли вона привітала мене здивованим та сильно нетверезим голосом, стало ясно – все завтра. Чи післязавтра. Тілом прокотилось розчарування, а я підійшов до неї і підхопив під лікоть.

      - Ти сьогодні не нудьгувала, - усміхнувся, коли побачив як вона з усіх сил натягує на себе маску «я твереза» - їй це не вдавалось.

   - Так, зустрічалась з подругою. У неї вели-и-икий прогрес у особистому житті.

Вона руками допомогла собі окреслити розмір успіхів подруги і перечепилась вдруге. Я просто підхопив її на руки, закинув на плече і поніс вгору сходами – нещасних випадків за планом теж не було. Зазвичай, мав би отримати від неї прочухана у вигляді рішучої одповіді, та сьогодні за моєю спиною дзвенів сміх. Я обережно вклав на ліжко втомлену пані та став поруч неї.

      - Допомогти чи сама?

      - Ти вже стільки всього зробив! – вона широко розкинула руки, мабуть цей жест виражав розмір моєї допомоги, який вона зараз очевидно сильно переоцінювала.

Я вийшов, але двері не зачиняв. Судячи із звуків, Аня намагалась перевдягнутись. Я зачекав у себе  кілька хвилин і знову зазирнув до неї. Що ж, вона хоча б спробувала. Піжамну сорочку так-сяк напнула, решта одягу на ній, спить. Я обережно її поворушив – міцно спить. Чорт, просто вкласти зручніше? Чи допомогти? Впевнений, завтра вона мені цього не подарує. Якщо дізнається. Але спати в джинсах теж не варіант, подумав я і рішучо взявся до справи. З джинсами впоратись було важко, але я їх здолав, проблеми спіткали далі - звик жінок роздягати, а не одягати. Я спітнів з ніг до маківки, чесно намагаючись не дивитись нікуди крім клятих гудзиків нічної сорочки, які вперто не хотіли застібатись. Один, другий, третій. Ні, знову другий… Чорт, і перший не туди.

       - І чого б тобі не спати в футболці, як всім нормальним людям? – пальці трохи дріботіли і це аж ніяк не полегшувало справу.

Піжамні штані були невідомо де і я вирішив, що кофтина з спідньою білизною цілком нормальний варіант для сну. Я відкинув ковдру і перекотив її на середину ліжка. Аня щось тихо пробурмотіла і затихла. Все що лишалось – зібрати її розкидані речі та принести їй мінералку з холодильника. І знову прийянти душ.

      Вночі спав погано, та прокинувся як завжди рано – цієї звички вже не позбутись. Годину на біговій доріжці, ще пів години інші вправи і басейн. Дорогою додому зазирнув до кав’ярні і купив все для сніданку. Аня ще спала і я влаштувався на дивані з телефоном в руках – сьогодні ніяких справ. Поки вона прокинулась я і сам встиг задрімати, але не глибоко – почув як вона іде сходами.

      - Доброго ранку.

      - Ранку… - просипіла вона. – Ти повернувся раніше.

      - Так, - підтвердив очевидний факт я. – Як самопочуття?

      - Гадаю, і так помітно.

Так, якщо бути відвертим. Її порцелянова шкіра набула сірого підтону, а димчасті очі порожевіли, що вкупі мало б виглядати не привабливо, але я так не вважав.

      - Сніданок тебе чекає.

Замість відповіді вона скривилась і замотала головою.

       - Не сперечайся – твій улюблений десерт купив, пішли.

Я рушив до кавоварки, а вона за мною.

       - Знала ж, що сьогодні день переїзду, а таки вчора перебрала, - позіхаючи промовила Аня.

       - Якого переїзду?

       - До себе – зняла квартиру.

       - А навіщо такий поспіх?

    - Не поспіх, все як обіцяла – до кінця тижня поживу і з’їду, дякую тобі велике ще раз за прихситок.