Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Коли Йовіла тільки  наблизилася до палацу – все ще не звертаючи ні на що уваги, бо всі думки крутилися навколо Амелії і Сорена – Сара вистрибнула не неї, наче чекала, визираючи з вікна. 

 – Віло! Боги, нарешті! Я думала, ти про мене вже зовсім забула, – прощебетала вона, накидаючись на Йовілу з обіймами. Йовіла відповіла, але заторможено, і тільки після того, як сильні руки гномки стиснули її ребра, нарешті ніби прокинулася. 

 – Саро! Як я могла забути – але тебе тільки спробуй знайти! Могла би і сама прийти до гуртожитку, – просипіла Йовіла, намагаючись вдихнути повітря. 

Гномка нарешті відпустила її і відступила на крок назад, обдивляючись Йовілу з ніг до голови. 

 – А ти схудла, подруго. І якась бліда взагалі. Вас там хоч годують? – насмішкувато запитала вона, і саме в цю мить у Йовіли забурчало у животі. 

 – Періодично, – відізвалася вона. – Але здебільшого вівсянкою і обіцянками. 

 – Тоді іди за мною, покажу тобі свою кімнату. І там вже якраз мали принести обід, можемо обидві поїсти… 

Сара здерлася сходами і озирнулася на Йовілу. Та поспішила слідом; Йовіла все ніяк не могла зрозуміти, що ж це таки означало – “свою кімнату”? Це що ж, у компаньйонок наречених були кращі умови життя, ніж у самих конкурсанток? 

Для того, щоб потрапити у Сарину кімнату, їм не довелося довго блукати – вони тільки піднялися кількома звивистими сходами та вибралися до багато оздобленого гостьового крила з десятками кімнат з обох боків. 

 – Моя в кінці коридору, – Сара зневажливо махнула рукою. – Всі компаньйонки розкидані по різним частинам палацу – мабуть, щоб ми не могли надто добре комунікувати між собою. Але, знаєш, для мене це одна суцільна радість. 

Йовіла могла собі уявити. Найкраще, що можна було зробити для такої журналістки, як Сара – так це залишити її одну, без нагляду у палаці. Сама Йовіла була би рада такій можливості, але точно не змогла би використати її так продуктивно. Вона не сумнівалася, що Сара вже познайомилася і подружилася щонайменше з половиною тутешнього персоналу і облазила усі кімнати і коридори, де її не мало би бути. 

Коли вони підійшли до дверей Сариною кімнати, Йовіла спершу навіть не повірила власним очам: всі вони були прикрашені позолоченими гілочками, листочками і бог зна чим, наче це була не гостьова кімната компаньйонки, а опочивальня когось із королівської родини. 

 – Нічого собі, – видихнула Йовіла. Сара тільки криво посміхнулася їй з-за плеча. – Ми мали би помінятися місцями, я теж так хочу, – проскиглила Йовіла, переступаючи поріг. 

Всередині кімната виявилася не менш розкішною – велике ліжко з балдахіном, маленький, але елегантний туалетний столик і своя власна вбиральня! Протягом останніх тижнів Йовіла могла тільки мріяти про подібну розкіш. 

 – Якого біса, – пробурмотіла вона, відкидаючись на м’які перини. Вони пахли сариними парфумами і лавандою, щойно випраною білизною і королівською розкішшю, про яку в гуртожитку наречених не варто було й говорити. 

 – Так, я теж була здивована, – Сара присіла поряд із Йовілою і підсунула собі під спину одну з багатьох подушок. – Але, я думаю, мені просто пощастило. Компаньйонка Аніт Канської якось скаржилася, що її поселили ледь не в комірчині. Хоча, можливо, за стандартами герцогині і ця кімната – маленька комірка. 

Йовіла тільки похитала головою. Вона вже була сита по горло розмовами про учасниць, їхніми незадоволеними лицями і однією кімнатою, яку вони мали ділити. 

 – Давай про щось інше, Саро, я вже сил не маю думати і писати про цих дівиць. Але! – Йовіла підняла палець і кинула на подругу серйозний погляд. – Я щойно дізналася дещо… чого не мала би знати, але це досить важливо. 

Сара нашорошила вуха, готова слухати. По тому, як вона не могла всидіти на одному місці і все крутилася у кріселці, Йовіла зрозуміла, що і в неї є новини, якими вона була би не проти поділитися. 

 – Я підслухала розмову Сорена і Амелії Ротхед, і вона теж не королівська наречена. Здається, на цьому відборі відбувається щось справді серйозне – йшлося буквально про загрозу життю дівчат. Але я не думаю, що ми маємо про це писати, – швидко додала Йовіла. – Принаймні, поки що. Виглядає з біса небезпечно.

Сара підняла брови, але страшного здивування на її лиці Йовіла не помітила – так, наче гномка вже й сама здогадувалася про щось подібне, а Йовіла тільки підтвердила її думки. 

 – Я теж дещо чула, читала, поговорила з деякими людьми… Подруго, ти в лайні по вуха. Ось тільки поки що не знаю, в якому саме. Дівчата знімаються з відбору одна за одною – тільки сьогодні зранку вже три панянки вирішили їхати, і я знаю, що ще дві принаймні обдумують цю ідею. 

Йовіла різко підняла голову. 

 – З чого б це раптом? Сьогодні виходила з гуртожитку, наче ще все було спокійно, – коли Йовіла договорила, вона сама почала сумніватися у своїх словах. Зрештою, вона знову піднялася найпершою і вислизнула з дому тоді, коли всі інші наречені ще бачили десяті сни. Насправді, спілкуватися з ними в неї не було часу; вона постійно мусила кудись тікати, щоб писати замітки, а потім ще бігати палацом і вкладати їх у ті відсувні камінчики – а це займало чимало сил і часу. 

Сара зітхнула і потерла чоло своєю маленькою долонею.