Читати книгу - "Аметистовий браслет для Аглаї, Катерина Федоровська"

Аглая не стрималася, провела рукою у просторі, намагаючись зрозуміти, де його обличчя. Торкнулася незримої лінії носа, контурів губ. Це було так незвичайно і надто бентежно. Вона уявляла перед собою його насичені пекельною чорнотою очі, його напружені зморшки на лобі, вольове підборіддя. І пізнавала його лице, яке не бачила, своїми боязкими дотиками.

Отямилася, коли зрозуміла, що і її обличчя ретельно досліджують чужі пальці. Не холодні, не теплі, але ж відчутні на шкірі.

- Добре, - відхилилася від нього, - дивись. Я ставитиму тобі запитання, ти нібито відповідатимеш: «Так або ні». Якщо «так», то розпрямиш мій один вказівний палець, якщо «ні» – вказівний і середній. Інші триматимеш у кулаці.

Та щедро простягнула йому свою долоню, яка відразу під дією чужої сили стиснулася в кулачок.

- Ти ще отримаєш сьогодні браслет?

З кулака випрямився вказівний палець.

- Можна мені зайти до тебе?

Миттєво випрямився й другий, що означало «ні».

- Чому? – спитала, не подумавши, але й відразу виправилася.

- Ти боїшся, що нас застануть разом?

Відчула, як обидва пальці її легенько стискаються, що, певно, також було «ні».

- А якщо я буду обережною? Можливо, коли Адам засне чи буде в лабораторії?

Знову легеньке стискання обох пальців. Раптово думка осяйнула Аглаю:

- За тобою стежать, найімовірніше, коли ти видимий?

Касій випрямив один вказівний пальчик.

- Митридонт, напевно? Адам приставив до тебе свого дворецького?

Кулачок стиснувся, Аглая ж відчула  погладжування на вказівному пальці.

- Але ж що робити. Можливо, напишеш мені записку? Що ти там хотів ще повідомити мені? Напиши в листі, в записнику, деінде?

Касій їхньою пальчиковою мовою відповів, що «ні».

- Я б знищила листа відразу. Чи ти все одно боїшся?

Її співрозмовник відповів: «Так».

- Добре, тоді знайди сам якийсь спосіб, щоб поговорити зі мною. Я не вірю, що ми не матимемо такої можливості, навіть якщо Митридонт постійно чатує біля твоїх дверей, коли ти з браслетом. Спробуєш поговорити зі мною, як матимеш видиму подобу?

Касій відповів: «Так».

- Чому Адам наказав стежити за тобою і не дає тобі, наприклад, свій браслет? – це запитання чомусь поставила з неймовірним хвилюванням.

Адже якби із нею та Анною трапилася така біда, то вона б неодмінно давала сестрі браслет. Її сестринська любов була щирою і самовідданою. Уявити таке, що вона егоїстично дбає лише про свої інтереси Аглая не могла. Тому й незрозумілими були ці братерські взаємини для неї.

- Він боїться тебе? Не довіряє тобі? – висловлювала свої припущення і на обидва отримала відповідь «так».

- Скажи, Касію, мені справді загрожує небезпека? – згадала ту першу їхню зустріч, коли так нахабно опинився брат чоловіка в її покоях.

Тривожно стежила за одним пальцем, який розігнувся.

- Від графині Євлампії? – чомусь спершу на неї подумалося. Очевидно було, що любить свою вихованку.

Можливо, й хотіла, щоб Адам одружився із Клотильдою. А тут нізвідки взялася ця приблуда, себто Аглая. Касій розпрямив два тендітних пальчики.

- Від Клотильди?  - знову припустила таку думку. Хто там знає, чи надійні в тому приміщенні замки.

І знову отримала відповідь «ні». Можливо, приїзд Едди становить для молодої графині якусь небезпеку. Спитала про остров’янку те ж саме. Трохи вагався Касій, однак все ж заперечив.

Аглаї так не хотілося говорити це ім’я, носій якого став для неї за ці місяці дуже дорогим та близьким. Однак спитала ж:

- Від Адама?

І серце, здається, гепнулося об той пухнастий килим в бібліотеці, бо розпрямив невидимий друг один-єдиний пальчик Аглаї.

- Я хочу знати всю правду, Касію. Так не піде. Знайди якийсь спосіб оминути свого вартового. Або напиши мені того клятого листа. Я повинна знати, що задумав Адам, - схвильований був голос засмученої графині. -  А зараз я маю йти, бо треба непомітно пронести записник до себе.

Та піднімаючись, знову наткнулася на чоловіче тіло. Здійняла очі, бо хотілося чомусь, щоб він бачив її прохальний вираз обличчя.

- Я попрошу тебе дещо. Допоможи мені, будь ласка, у разі небезпеки. Захисти мене від недоброзичливця, ким би він не був, - занепокоєно прошепотіла. – Я вдячна тобі за все, але мені треба йти. Бувай.

І вийшла із бібліотеки, крадучись та ховаючи дорогоцінний записник графа Едуарда.

Хотіла продовжити читання у своїй кімнаті, але ж уже було не до того. Сховала його надійно й знову почала думати. Якщо Касій стверджує, що небезпеку для неї становить саме Адам, то треба повідомити сестру.

Згадала Аглая розмову братів і що Адам мав їхати завтра у місто. Тож чи є сенс писати лист Анні? Вирішила, що напроситься із ним у місто й заїде знову до сестри. Не хотілося звалювати на неї вкотре свої тривоги. Але ж мала намір усе розповісти найкращій своїй подрузі та найріднішій людині. Довго думала на самоті про Касія.