Читати книгу - "Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі"

ЗАНОБІ. Ми розбили ворога в бою і пройшли потім по його землі. Природно, що при цьому захоплена здобич і взяті полонені, а міста обкладені даниною. Мені хотілося б знати, як чинили в цих випадках древні.

ФАБРІЦІО. Відповісти дуже легко. Я, пам’ятається, вже звертав вашу увагу на те, що сучасні війни розоряють однаково і переможців, і переможених, так як одні втрачають свої володіння, а інші — гроші і майно. У давнину було не так, і переможець від війни тільки багатів. Причини тут в тому, що тепер зі здобиччю чинять не так, як в ті часи, а залишають її цілком на розграбування солдатів. Це наносить величезну і притому подвійну шкоду. Про одну я щойно сказав. Шкода іншого роду в тому, що люди стають все більш жадібними і все менше думають про свої обов’язки. Як часто вже здобута перемога перетворювалася в поразку, тому що солдати кидалися грабувати.

Римляни, наші вчителі у військовому мистецтві, запобігали цій подвійній небезпеці насамперед тим, що вся здобич була за законом власністю держави, яка розподіляла її на свій розсуд.

Далі, при війську перебували квестори, щось на кшталт наших скарбників, зобов’язані збирати всю данину і здобич, з якої консул платив звичайну платню солдатам, допомагав пораненим і хворим і покривав всі інші витрати війська. Консул, звичайно, міг віддати і часто віддавав здобич солдатам, але ця милість не викликала ніякого безладу, оскільки після перемоги вся здобич зносилася в одне місце і роздавалась кожному, з огляду на його чин.

Цей порядок змушував солдатів битися для перемоги, а не для грабежу. Римські легіони розбивали ворога, а не гналися за ним, оскільки солдат ніколи не смів піти з лав. Ворога переслідувала тільки кіннота, легкоозброєні та інші солдати — не легіонери. Якби здобич давалася кожному, хто її захопив, то утримати легіони не було б ні можливості, ні сенсу, і це спричинило безліч небезпек. Навпаки, римський спосіб збагачував державу, і кожний консул, який повертався з тріумфом, віддавав величезні скарби до казни, яка цілком складалася з данини і здобичі.

Римляни застосовували й інший прийом, теж вельми розумний: кожний солдат мав віддавати третину платні прапороносцеві своєї когорти і отримував її назад тільки після закінчення війни. Це робилося з подвійною метою: по-перше, привчити солдата накопичувати з платні певну суму, так як більша частина війська складалась з людей молодих і безтурботних, які чим більше отримують грошей, тим легше витрачають їх даремно; по-друге, римляни вважали, що солдат буде дбайливіше охороняти прапор і наполегливіше захищати його, знаючи, що тут зберігається його майно. Таким чином, в людях розвивалися одночасно ощадливість і хоробрість. Все це — правила, яких треба дотримуватися, якщо ви хочете відновити справжні підвалини всякого війська.

ЗАНОБІ. Мені здається, що похід не може пройти без яких-небудь несподіванок і небезпек, від яких військо може бути врятованим тільки завдяки мистецтву керівника і доблестю солдатів; якщо ви під час бесіди згадаєте які-небудь приклади, я дуже просив би вас про них розповісти.

ФАБРІЦІО. Дуже охоче, тим більше що це необхідно для повного розуміння військової справи. Під час походу командувач повинен найбільше боятися засідок, в які зазвичай потрапляють ненавмисно або через необережність, піддавшись якійсь воєнній хитрості ворога. Щоб уникнути першої можливості, треба вислати подвійні загони на розвідку і бути особливо уважним, якщо місцевість зручна для засідок, як це буває в країнах лісистих і гористих, де ворог завжди ховається в лісі або де-небудь за пагорбом.

Засада, яку ти не зумів вчасно розглянути, може погубити все військо, але вона нешкідлива, якщо ти розгадав її заздалегідь. Часто вдавалося виявити ворога завдяки птахам і пилу. Ворог, який виступає, завжди піднімає цілу хмару пилу, що попереджає про його наближення. Спостерігаючи під час походу за зграями голубів та інших птахів, що кружляють в повітрі, але нікуди не опускаються, полководці безліч разів здогадувалися, що тут ховається засідка, і висилали вперед загони, які виявляли ворога; вони рятувалися цим самі і били ворога.

Інша можливість — це потрапити в засідку, в яку ворог заманює тебе хитрістю. Щоб уникнути її, треба завжди бути насторожі і не вірити ніяким неправдоподібним речам. Наприклад, якщо ворог легко дозволяє тобі захопити якусь здобич, знай, що ти можеш потрапити на гачок і що тут ховається обман. Якщо численний ворог тікає від декількох твоїх солдатів або, навпаки, купка ворогів кидається на великий загін твоїх військ, якщо противник несподівано і нерозважливо кидається навтіки — бійся обману і ніколи не думай, що ворог не знає, що робить. Уникнути хоча б частково цих пасток і взагалі менше ризикувати можна лише одним шляхом — чим більш слабкий і необережний супротивник, тим ти сам маєш бути обачнішими. При цьому дій двояко: бійся ворога подумки і приймай всі необхідні заходи, але на словах і зовні стався до нього зневажливо, бо ти цим підбадьорюєш солдатів і помножуєш в них надію на перемогу. Перше ж правило навчає тебе обережності і зменшує ризик попастися в розставлені сіті. Знай, що рух ворожою землею таїть в собі більші небезпеки, ніж битва.

Тому командувач військом зобов’язаний бути вдвічі обережнішим; передовсім, у нього має бути точний опис і карта місцевості, якою доводиться проходити, щоб він знав у ній все: число поселень, відстань, дороги, гори, річки, болота і їх властивості.

Для кращої поінформованості у полководця мають бути місцеві люди, знавці краю, яких він старанно розпитуватиме і потім звіряти їх покази, зазначаючи все, що в них збігається. Він висилатиме вперед кінні загони з розумними керівниками, яким доручається не тільки виявляти ворога, а й вивчати країну, щоб командувач міг переконатися, чи узгоджуються їх відомості з картами і з інформацією, отриманою з інших джерел. Крім того, попереду мають іти під конвоєм провідники, які знають, що їх чекає або нагорода, або жорстоке покарання за зраду.

Саме військо не повинне знати, на яку справу його ведуть; і це найважливіше, бо найголовніше на війні — це вміння приховувати свої наміри. Щоб солдати не розгубилися від раптового нападу, треба