Читати книгу - "Небратнi"

Передбачено штраф у розмірі 2500 грн за невиконання вказівок працівників Служби безпеки України і/або створення перешкод для виконання ними своїх обов’язків.

Запроваджено покарання за екстремістську діяльність і наклеп, зокрема й через Інтернет (аналогічна норма чинна в Росії; до 16 січня 2014 в українському законодавстві не оперували поняттям екстремістської діяльності та, відповідно, не прописували покарання за неї). За виготовлення та розповсюдження екстремістських матеріалів у ЗМІ чи Інтернеті передбачено штраф у розмірі 14 000 грн або ув’язнення на строк до трьох років.

Уведено нову норму про блокування доступу до житла. Покарання — до шести років за ґратами.

Запроваджено новий вид покарання за блокування споруд, що забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування. Покарання — обмеження волі або ув’язнення на строк до п’яти років.

Посилено обмеження на збирання та поширення інформації про працівників правоохоронних органів та їхніх родичів.

До податкового кодексу введено поняття громадських об’єднань, які виконують функції іноземних агентів. Регламентовано обов’язковим сплачування останніми податку на прибуток (аналогічна норма чинна в Росії: до 16 січня 2014 р. в українському законодавстві не оперували поняттям іноземний агент).

Передбачено можливість придбання телекомунікаційних SIM-карток лише за наявності паспорта (аналогічна норма чинна в Росії).

Також було схвалено поправки до закону про регламент Верховної Ради України, які передбачають спрощення процедури позбавлення народного депутата недоторканності. Згідно з цим законом подання прокуратури про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності чи арешт народного депутата вносять до порядку денного сесії Верховної Ради позачергово без голосування та без висновку профільного комітету, як це було раніше.

Порівняння нових регулятивних норм, ухвалених Верховною Радою 16 січня 2014-го, з відповідними російськими законами викриває їхню разючу та невипадкову подібність. Більше того, окремі з описаних норм відчутно жорсткіші за російські аналоги. Після їхнього ухвалення британська газета «Financial Times» написала, що нові українські закони унеможливлюють будь-які протести в Україні. Американська «The Washington Post» зазначала, що ухвалені Партією регіонів нормативні акти аж ніяк не є доказом налаштованості Януковича на поглиблення співпраці із ЄС. Затверджуючи «диктаторські закони», Віктор Янукович, фактично, спроектував на Україну російську авторитарну управлінську модель. От тільки він не врахував, що Україна — це не Росія.

15

17 січня 2014-го понад сто громадських організацій оголосили про повну мобілізацію на Майдані Незалежності. 19 січня мирна акція поступово набула вимірів жорсткого протистояння із силовиками. Здебільшого сутички відбувалися біля входу на стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського (навпроти якого «беркутівці» перегородили дорогу до урядового кварталу) — із застосування кийків, гумових куль, гранат із сльозогінним газом і, попри скажений мороз, водометів із боку правоохоронців — та бруківки, кийків і «коктейлів Молотова» з боку протестувальників.

Сутички, то вщухаючи, то наростаючи, тривали протягом трьох днів. За цей час було поранено кількасот мітингувальників (точну цифру встановити важко, оскільки більшість із активістів, побоюючись переслідування, просто не зверталася по допомогу до медиків). 22 січня із вогнепальної зброї «беркутівці» застрелили двох активістів Євромайдану — Сергія Нігояна та громадянина Білорусі Михайла Жизневського. Сергій Нігоян — двадцятирічний українець вірменського походження, який проживав у Дніпропетровській області. Перебував на Майдані з 8 грудня 2013-го. Його підстрелили на одній із передніх барикад близько шостої години ранку 22 січня — час перемир’я між мітингувальниками та силовиками. Сергій помер на місці від трьох вогнепальних поранень картеччю — в голову, шию та груди. Білорус Михайло Жизневський виїхав до України через політичні переслідування білоруської влади і тривалий час мешкав у Києві. В Україні вступив до націоналістичної організації «УНА-УНСО». Його вбив «беркутівець»-снайпер на одній із барикад на вулиці Грушевського пострілом точно в серце.

Після перших смертей шляху назад не було: проти режиму Януковича піднялася вся Україна. Із 22 січня люди брали штурмом обласні держадміністрації, регіональні управління Міністерства внутрішніх справ, будівлі СБУ та прокуратури — спочатку на заході, а згодом на всій території країни, — відмовляючись підкорятися центральній владі.

16

Після загострення протистояння на київському Майдані влада розпочала терор проти всіх його учасників. Представники правоохоронних органів викрадали (часто просто із лікарень), катували й убивали людей, що так чи так мали стосунок до Євромайдану. У Києві, Харкові, Одесі й інших містах України лютували банди «тітушок», підпалюючи машини, нападаючи на журналістів, проукраїнських активістів і звичайних людей. Тими днями людину в Києві могли забити мало не на смерть просто через жовто-блакитну стрічку, прив’язану до одягу.

Ось лише кілька прикладів.

23 січня в Інтернеті з’явився відеоролик, на котрому видно, як бійці спецпідрозділу «Беркут» і внутрішніх військ знущаються із затриманого «євромайданівця» Михайла Гаврилюка, добровольця із Четвертої сотні самооборони. Його спіймали під час чергового набігу на мітингувальників, схопивши в той момент, коли чоловік намагався відтягнути в безпечне місце контуженого світлошумовою гранатою побратима. Михайла Гаврилюка роздягли на морозі та жорстоко побили, після чого, не даючи вдягнутися, заштовхали до автобуса. Дорогою до відділку чоловік кілька разів втрачав свідомість, через що з відділку його доправили до лікарні, звідкіля згодом «витягнули» колишні воїни-афганці.

«Вони повалили мене на землю, ставили ноги на голову і так фотографувалися, — розказував про перебування в полоні „беркутівців“ Гаврилюк. — Це в них була така розвага. Били всі по черзі. А потім хтось запропонував відрізати мені чуба. Вони тримали мою голову і по частинах відрізали чуба ножем… Вони створили коридор і вимагали, щоб я крізь нього пройшов, але я не виконав їхніх наказів».

Із 20–21 січня «беркутівці» — переважно у формі, але на машинах без номерних знаків — почали чатувати біля лікарень, куди доправляли поранених мітингувальників, викрадаючи та вивозячи безпорадних активістів у невідомому напрямку. Таким чином із Олександрівської лікарні міста Києві було викрадено активіста Ігоря Луценка та львівського сейсмолога, кандидата фізико-математичних наук Юрія Вербицького. Ігор привіз Юрія Вербицького з Майдану до лікарні для надання медичної допомоги, після чого їх обох схопили з десяток чоловіків у цивільному, вкинули до автомобіля та вивезли до лісу. Луценка пізніше випустили. Активіст розповів, що: «…нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися». За словами Ігоря Луценка, викрадачі били їх зі знанням справи, що, на його думку, вказує на належність до правоохоронних органів.

Юрію