Читати книгу - "Прощення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наситившись новинами, Білий відкладає свій планшет. На столі біля підвіконня лежить подарунок Кирилова. Дерев’яна скринька, в ній — шопка, над стаєнкою — комета, справа і зліва стоять дві групи фігурок. Білий весь ранок розглядає незвичайну композицію, яка не зовсім співвідноситься з розповіддю Кирилова про виготовлення фігурок із кісток, зокрема людських. У мініатюрному пейзажі довкола хлівця — деревця, гори, мох, пастуша повітка, дашок, огорожа й інші нечисленні деталі, але там нема жодних фігурок, виготовлених вручну. Навпаки, всі вони — фабричного виробництва, такі самі можна купити в будь-якому магазині з товарами для дітей. Вони прикріплені товстими шарами клею, який, витиснений назовні, застиг у формі дрібних пухирців, — свідчення того, що вміст скриньки складався нашвидкуруч, сказати б, похапцем. Очевидно, йдеться про сценку народження Ісуса, і про прибуття трьох царів, напевно, — але ж яку! Довкола ясел розміщено сім фігурок, двійко тварин і три незвичайні скляні предмети — чарочка, скляна кулька та крихітна скляна лінза. Ясла в центрі шкатулки порожні, ані сліду новонародженого Спасителя. Білий не знає, що й думати. Що тут інсценізовано? Може, це якась витівка Кирилова, насмішка над Білим із могили? Чи божевільний витвір людини, яка втратила надію на шляху до самознищення? Білий не знає відповіді, і йому залишається знову влягтися на розхитане і досить незручне ліжко у взутті та звіддаля розглядати комету, яка виблискує над скринькою.
Він задрімав на хвильку? Чи сон тривав довше? За вікном сірий зимовий день. Світло відбивається від протипожежної стіни сусіднього будинку, тьмяне і кволе. Звуки, які його розбудили, стають чіткішими. Вони долинають із сусіднього номера. Совання меблями, перервана розмова, нерозбірливі голоси. Білий підходить до вікна. На мить бачить, як вузьку шпарину подвір’я переходить постать у білому скафандрі із захисною маскою.
У часи, коли Білий жив тут, у Мариборі карнавального одягу не носили. Не те що нині карнавал став чимось особливим, ні, місто для цього занадто люмпен-пролетарське, старі корені викорчувані, середньовічні та поганські традиції зникли взагалі. Люди не відчувають духу карнавалу, знають його хіба що в голлівудському варіанті. Скоро карнавал закінчується. Вже завтра — Тлустий вівторок, за ним — Попільна середа, протверезіння і кінець гулянь.
У двері стукають. Білий відчиняє. Замість Рози Портеро перед ним височать дві постаті в білих скафандрах, рукавицях, товстих респіраторних масках і захисних окулярах.
— Зараз за списком Ви. Ми повинні взяти проби і провести дезінфекцію, — каже приглушеним голосом одна з них і заходить у номер перш ніж Білий встигає відреагувати.
Друга постать тягне за собою невеликий візок, на якому стоїть величенький апарат з двома трубками й розприскувачем. Перша ватними паличками збирає в номері часточки пилу і складає їх у переносний контейнер, а друга розбризкує по підлозі білясту піну.
Особливо рясно обробляє черевики Білого і підлогу, потім відчиняє вікно. Білий зривається на ноги й останньої миті хапає шкатулку Кирилова, щоб та не впала на підлогу й не розбилася. У готельний номер вривається вугільне морозяне повітря, розганяє солодкуватий запах дезінфекційного засобу. Чоловік у скафандрі обприскує зовнішні відливи.
— Тут ціле лігво тих дияволів, — каже приглушено спеціаліст. Зовні воркотіння, шурхіт крил. Кілька голубів відлітає, чоловік перехиляється через підвіконня, його ноги метляються над батареями. Білого пробиває раптова думка — а що коли чоловік упаде вниз?
Білий двічі повторює запитання, який це список і чому він у ньому опинився, але обидва спеціалісти занурені в роботу, а гул розприскувача такий гучний, що Адам так і не отримує відповіді.
Через кілька хвилин дезінфекторів уже нема. Дзвонить готельний телефон.
— Говорить інспектор Маус. Пане Білий, я унизу, біля стійки рецепції. Чи не знайдеться у Вас хвилинка? Це важливо.
Білий рушає до рецепції. По дорозі стукає у двері Розиного номера. Напевно, в неї теж робили дезінфекцію, бо стертим зеленим ковроліном від дверей її номера тягнеться слід розлитого засобу. Жодної відповіді на стукіт. Рози, очевидно, в номері нема.
Інспектор Маус вітається з Білим. Короткий жест помічникові Ґросу залишатися у фотелі. Маус і Білий сідають удвох у дальньому кутку холу.
— Дякую, що прийшли, Адаме, я хочу поговорити з Вами віч-на-віч. Мої хлопці вже побували у Вас, усе знезаражено? Все гаразд? От і добре! Бачте, я маю новини з лабораторії. Правда, вони ще не підтверджені й мають дуже делікатний характер. Але спершу хочу спитати, чи можу я розраховувати на те, що наша розмова буде суворо конфіденційною? Кажучи строго, я маю на увазі й Вашу колегу, пані Портеро.
Білий ствердно киває головою.
— Я не знаю, чи Ви пригадуєте випадок із мертвим лебедем у ріці Драві сім років тому. Тоді через мертвого птаха здійнявся страшенний переполох, особливо, коли було встановлено, що його смерть спричинив вірус H5, або так званий пташиний грип. Після лебедя були випадки з іншими птахами, після чого на карантин потрапило й декілька людей. На щастя, ми вчасно вжили заходів. Щойно я отримав повідомлення з лабораторії, де вивчають зразки крові Свинкова і Дорфлера. Мої підозри, на жаль, справджуються.
— Що Вам повідомили? Вони обоє з’їхали з глузду через пташиний грип? — питає Білий.
— Адаме, прошу Вас, не легковажте паралеллю між цими двома випадками, — задоволено похитує головою інспектор Маус. — Звісно ж, не йдеться про той самий вірус, що й кілька років тому. Ми не відкидаємо також припущення, що це — якась прогресивна форма захворювання, яке не має вірусної етіології. Ймовірно, його переносять птахи, ще ймовірніше — голуби, і першими жертвами стали Свинко і Дорфлер. За кулісами ховаються й деякі інші речі, про які мені не можна Вам наразі розповідати. Якщо коротко, то результати лабораторних аналізів, зроблених до цього моменту, не можуть зі стовідсотковою впевненістю заперечити здогади, що йдеться про якусь нову, досі невідому форму вірусного чи іншого заразного захворювання. Отож поки що мої підозри виправдані.
Білий уважно вивчає інспектора Мауса.
— То чому Ви
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощення», після закриття браузера.