Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Жила ця маленька, згорблена бабця в невеликому будинку, де певний час мешкав і сам Філіп. Їхня поява викликала в ній бурю емоцій, і не дивно: вона завжди була самотньою, а після смерті онука зовсім здичавіла.

- Проходьте на кухню, - Валентина Михайлівна відчинила перед ними двері. - Чай будете?

- Будемо, - одночасно погодилися хлопці.

Поки вони сиділи за столом і чекали, старенька у своєму квітчастому халаті, з пучком сивого волосся на голові, метушилася на кухні. Її швидкість і спритність вразили хлопців - вона наче пурхала від плити до шафок, від комори до холодильника. Не скажеш, що їй вже давно за сімдесят.

Крім обіцяного чаю, вона поставила на стіл пиріжки й нарешті сіла до них. Спостерігаючи за поведінкою старенької, Влад і Коля ностальгічно посміхнулися. Вони встигли забути про атмосферу, що була присутня в будинку кожної бабусі, і зараз на мить повернулися в дитинство. Тільки проблеми, на жаль, залишалися не дитячими.

- Ви знаєте, як помер Філіп? - поцікавився Влад. - Ми не віримо, що він зробив це сам.

Бабця окинула його несхвальним поглядом і почала відповідати.

- Чоловіки з поліції сказали, що він сам себе вбив, - вона взяла хустинку і протерла очі. - Вони все перевірили, потім мені зателефонували. Філіпка й раніше себе різав, пробач його, Господи, своєрідний був хлопчик. А як батьків втратив, так... - її голос затремтів, і вона замовкла.

Двоє друзів зустрілися поглядами. Їм і говорити не треба, щоб розуміти думки одне одного. Філ іноді робив усілякі дурниці, серед яких маленькі порізи на зап'ястях: це було скоріше з нудьги, і вони ні в яке порівняння не йшли з тими, що позбавили його життя.

Хлопці не поспішали ставити нові запитання, хотілося поміркувати над цим. Невже вона каже правду? Невже поліція сказала їй правду? Хто ж тоді звернув не туди?

- Ви так швидко приїхали того дня, - помітив Коля, розстібаючи легку куртку. Від чаю жарко стало.

- Мені поліція вночі зателефонувала, - Валентина Михайлівна насипала одну за одною ложку цукру в чай. Занадто багато, хлопці збилися з рахунку. - Почали мене розпитувати, а я сонна була, нічого не розумію. Думала, розіграш якийсь, а вони одне й те саме повторюють, що мій Філіп собі вени порізав. Я відразу приїхала, до останнього їм не вірила, поки мені його мертвим не показали.

- Може, серед його речей було щось підозріле? - допитувався Коля. - Передсмертна записка чи щось іще?

- Нічого там не було, - вона посунула чашку чаю до краю столу.

- А телефон? - підскочив Влад. - Ви ж забирали його телефон?

- Так, я зараз принесу, почекай, - вона пішла в сусідню кімнату.

Хлопці обмінялися ще одним поглядом, сповненим надії. За кілька секунд вона повернулася, тримаючи в руках чорний Xiaomi.

Влад узяв телефон і затиснув кнопку. Ввімкнувся, щоправда, залишалося кілька відсотків заряду, але цього має вистачити. Тим паче пароля немає, що їх дуже здивувало.

- У Філа хіба такий був? - зауважив Коля. - Я думав, самсунг.

Влад пам'ятав, як часто покійний друг міняв телефони, тож нічого дивного.

Насамперед він зайшов у галерею - порожньо. В дзвінках - теж. У нотатках і соціальних мережах теж нічого не було.

- Чорт, вони все видалили, - прошипів Влад. - Сам би він не став цього робити. Це тупо порожній непотрібний телефон.

Про всяк випадок він перевірив смс. Одне єдине повідомлення, яке прийшло другого вересня, свідчило, що абонемент, якому він намагався зателефонувати 01.09.21 о 23:58 вийшов на зв'язок.

- Чуваче, - покликав друга Влад. - Перед смертю він намагався зателефонувати на цей номер.

Коля кинувся до нього.

- Перепиши.

- Сфотографую на свій, - сказав він.

Валентина Михайлівна сиділа поруч, не видавши жодного звуку. Хлопці встигли забути про її існування, як раптом почулися кроки, що змусили їх злякано витріщитися на двері.

- Ти теж це бачиш? - Влад зморщив чоло від здивування.

Перед ними стояв Антон, який працював в них ремонтником. Уперше не у своєму робочому комбінезоні, а у звичайних джинсах і футболці. Його спокійний вигляд зовсім не відповідав напруженій атмосфері. Він лише кивнув гостям на привітання, налив собі в склянку води та вийшов.

Старенька бачила їхні нетямущі фізіономії й вирішила пояснити:

- Це брат Філіпа. Ви не очікували його тут побачити?

Двоє друзів ошелешено переглянулися.

- Брат?! - перепитав Коля, не вірячи власним вухам.

- Так. Рідний.

- І ми дізнаємося про це тільки зараз? - він глянув на Влада, який виглядав не менш спантеличеним.

- Філіп не любив розповідати про себе, - ностальгічно посміхнулася бабуся. - Ви багато чого про нього не знали.

Вона з таким трепетом і любов'ю розмірковувала про своїх онуків, і навіть не здогадувалася, які жахливі підозри в цей момент виникали в головах хлопців.