Читати книгу - "За гранню, Анна Несторова"

Втім їй не до забаганок Морвен. Нині інший клопіт на душі. Де Барв ще хотів викликатись на авантюру, втім Наяр зчинив сварку, чим все скінчилось — невідомо. Вона втекла до своїх кімнат у розпалі конфлікту.

***

— Твою ж мандрагору, — прошипіла дівчина, коли опинилась у колишній лабораторії.

— Тихіше, — прошепотів Наяр.

Хватка на її руці подібна до лещат. Маг, як вхопив ще її п’ясток у Шарнії, так й не випускав.

— Поки не дозволю — не рухайся, якщо скажу назад у портал стрибати — не сперечаєшся, — говорив біля вуха. — Стій.

Вона змусила себе завмерти. Її вся праця пішла нанівець. Розсортовані інгредієнти поділись кудись зі столів. Замість них — записи та книги, що наповнювали величезне приміщення. Ще лежав одяг, до болю знайомий фасон сорочки, дорога тканина. Хаврен потупилась, вслухаючись в шалений ритм свого серця й чекаючи поки Наяр скінчить з заклинанням. Ниток у повітрі майже не було — сиротлива пара одразу ринулась до ниткарів й приліпилась до магічного вогнища, мов благала забрати звідси.

— У нас обмаль часу, — проговорив тихо чоловік, — з артефактом працювали, він забрав майже всю магію, що накопичувалась у замку. Шукай свої трави, хутчіше! Тільки галас не зчиняй.

Сам він став неподалік дверей, вслухаючись в те, що відбувалось у коридорі.

— Ніякої магії, — прошипів.

Вона закотила очі — світла від магічного світильника не вистачало, свічки немає чим запалити, а місячне сяйво нічим не допоможе. Почала шукати у скринях: одяг, одяг ще раз він. Далі — чергові книги. Травниця на мить отетеріла, коли впізнала серед речей свої, ті що залишились у кімнаті, ті, що не встигли забрати: декілька суконь, нічних сорочок, прикраси. Тут навіть гребінь для волосся знаходився. Все акуратно складене, розсортоване, зверху лежить малюнок Хаврен. Стрималась, щоб з лязкотом не закрити кляту скриню. Вміст же наступної змусив покликати Наяра. Дивної форми кинджал лежав серед чорної тканини. Прикрашений рубіном.

— Ритуальний, — навіть у напівтемряві вона побачила огиду на його обличчі, — доволі старий, декілька поколінь ним користувалось.

Маг провів рукою над лезом й нахилився.

— Що там? — прошепотіла.

Він змовчав, підтиснув губи, а потім відсторонив дівчину від скрині, згріб зброю у тканину, швидко замотавши, сховав за пазуху.

— Нащо тобі він?

— Потім все, — прошепотів. — Хутчіше!

Тепер перебирали скрині разом. Хаврен ще відкривала шафки, шухлядки і якщо помічала щось цінне для лікарської справи — забирала не вагаючись. Байдуже, якщо навіть по праву їй це не належало, вона багато залишила своїх еліксирів й праці. Ховала в сумку на поясі, надіючись, що не загубить нічого. Врешті довгоочікуваний золототисячник знайшовся серед сотні, як здавалось, скриньок. Якби не звичка травниці позначати інгредієнти певним чином — сиділи б до світанку. Не цуралась й декілька маленьких коробочок загребти до суми, а ще огледіла робочий стіл й от у руках декілька книг. Руки взяли три заковані у шкіру рукописи й приснули до грудей. Наяр ж тепер оглядався більш прискіпливо й подивлявся на записи.

— То він писав?

Хаврен схилилась, щоб глянути на костурбатий почерк Його Величності Ланверії, щоб пробігти декількома рядками й відвернутись. Особисті записи — більше не її клопіт, навіть якщо він пише про неї.

— Нумо забиратись звідси, — сказала тихцем, відчуваючи, як щоки горять.

Наяр не цурався, вхопив записи й хмикнувши, махнув рукою, щоб відкрити портал. Розчарування й паніка стали супутниками двох шукачів зниклих з ринку трав.

— Я не можу, — пробубнів з широко відкритими очима. — Магія не слухається.

Хаврен поморщилась, відчуваючи неладне.

— Клятий артефакт, — прошипів чоловік через мить, — щоб його на тисячі осколків розбило разом з власником.

— Що відбувається?

— Вся магія у замку зникла, — він взявся за голову, — якщо я користуюсь власним вогнищем, вона розсіюється й одразу поглинається, саме тому ми віднайшли ритуальний кинджал, значить король не тільки в політику бавиться…

Травниця фиркнула.

— Батько заборонив відкривати прохід у грань в замку, — вона почала ходити туди-сюди, намагаючись вгамувати нерви, — то пов’язано з ворожнечею його й Ніколаза, мов батько Ріваля отримав кров мого під час двобою й таким чином якось прив’язав до клятого каменю.

Наяр поморщився й кивнув.

— Прив’язав, щоб знати чи є ворог у замку, коли він використає хоч краплю магії, — почесав підборіддя, — спробуй все ж таки відкрити прохід, нам все одно немає чого втрачати, ми в пастці.

Важко зітхнувши, дівчина виконала стандартні, як здавалось рухи, прошепотіла формулу заклинання. Очевидно — нічого не спрацювало, ні з третього, ні з п’ятого разу, як й у Наяра.

— У саду якраз є хороша місцина для проходу, — задумливо мовила, тремтячи, — прохід може й не відкритись, тому, що з тієї сторони грані нічого немає… Щось батько таке казав.

Спроба згадати давні розмови лиш принесла біль й дівчина поморщилась.