Читати книгу - "Клеймо нареченої , Сніжана Якимчик"

Щось спалахнуло в його погляді, щось темне, загрозливе.

— Це ти привів його сюди, — я продовжила, не відводячи очей. — Це ти вирішив, що маєш право вирішувати, що для мене буде краще.

Даміан мовчав, але я бачила, як напружена його щелепа, як він ледве стримує себе.

— Я не хочу більше нічого від тебе, — мій голос був тихим, але сповненим гіркоти. — Ні твоєї турботи, ні твоєї влади, ні твоїх рішень.

Він ще мить дивився на мене, потім зробив різкий крок назад.

— Ти забулася, — його голос звучав жорстко, але вже без тієї впевненості, яка була зазвичай.

— Або нарешті згадала, хто я, — відповіла я.

Він розвернувся й вийшов, залишивши мене стояти посеред кімнати. А я лише дивилася йому вслід, відчуваючи, що вперше за весь цей час сказала щось справжнє. І схоже Даміану це геть не сподобалося.