Читати книгу - "Де немає Бога"

голові Лоуренса навіть промайнула думка, що за весь матч Малкольм Валентайн, на місце якого вийшов Бартон, не опікувався ним так щільно та що Білл Вентрон, тренер «Ренегатів», таки щось знав, коли ризикнув випустити новачка в завершальній чверті Супербоулу, проте Лоуренс відігнав її. Це вже не мало значення. 24:14 — його команда на десять очок попереду за тринадцять хвилин до завершення матчу.

— Ну як, шмаркачу? — Лоуренс повернувся до Брендона, його обличчя роздирала зухвала посмішка. — Як воно — грати проти чемпіонів?

Брендон мовчки відвернувся і пішов геть. Лоуренс засміявся йому в спину, а потім разом із Фуллером, Гоукінсом і кількома лайнменами побіг вітати Раяна. Рудоволосий тайт-енд гасав перед трибунами та розмахував над головою м’ячем, із яким забіг до залікової зони. Лоуренс наскочив на нього ззаду й обійняв. Їх оточили інші нападники. Раян випручався і повернувся до ресивера.

— Звалив на землю, доламуй хребет! — прогарчав він. Пластиковий фіксатор на підборідді з’їхав на нижню губу, шолом заледве тримався на голові, та Фостер не зважав: в очах палахкотіли бенгальські вогні. — Що я тобі казав, брате?! Звалив на землю, ЛАМАЙ ЇХНЮ ДОВБАНУ ШИЮ! — тайт-енд схопив Лоуренса за краї захисного нагрудника та ривком підняв у повітря. — Юх-ху!

Лоуренс Ґрейс розреготався і ляснув долонею по шолому Фостера.

— Ти крутий, бро! Тепер черга за захистом. Мають їх зупинити.

Раян Фостер поставив Лоуренса на землю, й обоє підтюпцем рушили до бровки. Краєм ока Ґрейс помітив, як найближчий телевізійний оператор навів на них камеру. Зазвичай ресивер удавав, наче не зауважує націлених на нього об’єктивів, але цього разу не втримався. Став лицем до оператора та підняв долоні. На правій виставив два пальці — середній і вказівний, на лівій — чотири, сховавши великий. Потому порухав долонями, то прибираючи, то виставляючи середній палець на правій, і мотнув головою на табло: двадцять чотири — чотирнадцять… двадцять чотири — чотирнадцять… Жодна команда за всю історію НФЛ не відігравала десять очок в останній чверті Супербоулу. За оператором зібралося з десяток журналістів, заклацали фотокамери. Лоуренс переможно всміхнувся, опустив ліву руку, праву долоню повернув тильним боком до камер і розчепірив усі пальці. А тоді пучкою великого потер нижню фалангу безіменного.

Двадцятичотирирічний Лоуренс Дарнелл Ґрейс показував журналістам місце на пальці, де, як він сподівався, невдовзі опиниться його перший чемпіонський перстень.

51-й Супербоул 12 хвилин 10 секунд до закінчення 4-ї чверті

Після короткої перерви «Ренегати» пішли в наступ. Що здивувало Лоуренса — суперники не поспішали. Бостонці потребували щонайменше двох результативних драйвів, щоби відігратися, проте не панікували: раннін-беки не кидалися стрімголов на захисників, квотербек не жбурляв м’яча на п’ятдесят ярдів, намагаючись одним пасом покрити півполя. Майстерно поєднуючи виносні та пасові комбінації, «Ренегати» пройшли позначку п’ятдесят ярдів, на половині «Загарбників» трохи забуксували — захисникам вдалося навіть відкинути їх на одинадцять ярдів, — але потім Террон Армстед, квотербек бостонців, ефектно поцілив просто в руки своєму ресиверу на чотириярдовій лінії. Наступна комбінація завершилася взяттям залікової зони «Загарбників». 24:21 — «Ренегати» скоротили відставання.

Коли обоє бокових суддів підняли руки, сигналізуючи про тачдаун, Лоуренс сплюнув під ноги та потягнувся по шолом. Джаред Коузер узагалі не сідав і тепер пробігся вздовж лави, ляскаючи в долоні та підбадьорюючи товаришів:

— Мусимо відповісти! — У голосі квотербека вчувалося напруження. — Чуваки, встаємо, мусимо відповісти їм!

Раян Фостер підвівся, понуро зиркнув на Лоуренса та стукнув кулаком по нагрудних пластинах:

— Погнали.

«Загарбники» розпочали драйв із двадцятиярдової позначки на своїй половині поля. Перший розіграш був виносним: раннін-бек Маркус Фуллер набрав шість ярдів. Під час другого Джаред Коузер віддав короткий пас Джермейну Гоукінсу, і той подолав ще п’ять, поки його не зупинили. Третій розіграш знову був спробою прорватися «по землі», проте захисники завалили Фуллера ще на лінії зіткнення.

Під час наступного розіграшу Джаред обрав основною мішенню Лоуренса Ґрейса, і схема розіграшу передбачала дальній пас.

Центральний лайнмен скинув м’яч квотербеку «Загарбників», і Лоуренс щодуху помчав у бік залікової зони. Ресивер подумки порахував до восьми, а потім на бігу озирнувся. Одного погляду вистачило, щоби збагнути, що Джаред перестарався: м’яч летів надто швидко та високо — Лоуренс не мав жодного шансу його впіймати. Та приголомшило інше: Брендон Бартон дихав йому в потилицю. У корнербека очі рогом лізли від напруження, проте він не відставав. Лоуренс спробував уявити, що сталося б, якби Джаред виконав більш точний пас… Перехоплення?.. Навряд. Бартон усе ж ішов трохи позаду й на такій швидкості нізащо не перехопив би м’яч, але точно завадив би його впіймати. Чорт!

М’яч врізався в газон неподалік двадцятиярдової лінії на половині поля «Ренегатів». Боковий суддя помахав руками в горизонтальній площині, сигналізуючи про незавершений пас. Лоуренс і Брендон загальмували, корнербек одразу розвернувся і попрямував назад до лінії зіткнення. Зате ресивер затримався. На екрані за вертикальними стійками показували повтор попереднього розіграшу. Лоуренс простежив за дивовижним спуртом Брендона та лише після того, збентежено поправивши шолом, подався до лінії зіткнення.

Несподівано в голові у такт із ударами серця запульсувало «батько… батько… батько…». Лоуренс насупився, не розуміючи, звідки воно прийшло. Хтось наче нашіптував слова над його вухом. Ресивер потрусив головою, женучи їх геть. Він просвердлював очима дірку в спині 21-го номера та силкувався збагнути, яким дивом той уже вдруге так щільно його прикриває. Що як Брендон не просто свіжіший, а справді кращий за Малкольма Валентайна?

(батько)

Лоуренс підбіг до товаришів по команді, що згуртувалися довкола Джареда. Здушеним від напруження голосом квотербек озвучив план наступного розіграшу: імітація атаки «по землі», а тоді пас по центру на Джермейна Гоукінса. Лоуренс кивнув, рушив на лівий фланг і дорогою…

(батько)

…подумав про свого батька, полковника Джонатана Ґрейса, який зателефонував йому вранці та почав розмову зі слів «Доброго ранку, чемпіоне». Це воно? Щось не гаразд із його татом? Попри те що ресивер не дозволяв думкам, які не стосувалися гри, затримуватися на збаламученій поверхні розуму, він зрозумів, що ні. Слово, яке скалкою застрягло в мозку, непов’язане з полковником Ґрейсом. Лоуренс наблизився до краю поля — Брендон Бартон застиг навпроти — і тоді його враз осяяло.

(батько… батько… батько…)

Серце вихлюпнуло в тіло порцію гарячої крові. Ресивер втупився у вкрите потом обличчя корнербека. Перед очима сплив померхлий, немовби порослий пліснявою обрис чогось, що він знав дуже давно, багато років тому, і Лоуренс скривив губи в недобрій посмішці: не його батько — батько Брендона.

Почався розіграш. Джаред вдав, немов передає м’яч Фуллеру, проте той промчав повз, і