Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Ніч знову опустилася на Київ, але цього разу вона не була такою спокійною. Вулиці були порожніми, але здавалось, що кожен крок відлунює в тиші. Усе змінилося після того, як вони активували систему викриття. Всі спостерігали за ними — від агентів до високопосадовців, від журналістів до людей, які ще не знали правди.

Але цього разу віртуальна тінь ставала все реальнішою.

Вона і Роман сиділи в тимчасовому укритті, переглядаючи результати. Дані, які вони отримали, мали силу змінити країну, але що більше вони працювали з ними, тим більше розуміли — це лише верхівка айсберга. Вони стали лише частиною глобальної гри, і тепер їм доведеться боротися з набагато більшою загрозою.

— Ти бачиш це? — Роман вказав на екран, де з’явилися нові повідомлення. Вони не були пов'язані з викриттям, яке вони активували. Це була нова інформація, на яку вони не розраховували.

— Це не може бути… — сказала вона, дивлячись на картинку. Це було таке, що вони боялись побачити: фрагменти нової глобальної мережі, яку створювали ляльководи, аби тримати усе під контролем.

Ці повідомлення були від одного з найбільших гравців — зовсім не з того кола, до якого вони належали. Це була група, яка віддавала накази, але зникала за лаштунками. Вони були «невидимими», тіньовими, і тепер вони перші відгукнулися на викриття, яке стало публічним.

— Вони хочуть, щоб ми прийшли до них, — мовила вона, стискаючи губи. — Це не просто загроза. Це пастка.

— Але ми не маємо вибору, — Роман був спокійним, але його голос не був таким впевненим, як зазвичай. Він розумів, що якщо вони не підуть, то ці люди можуть запустити новий етап боротьби — ще більш жорстокий і з жахливими наслідками.

Вони взяли час на обдумування плану. Інформація, яку вони отримали, була надто цінною, аби просто її відкласти. Але йти прямо в руки нових ворогів — це було ризиковане рішення.

— Якщо вони хочуть, щоб ми прийшли, це означає, що вони мають наші сліди, — сказала вона, думаючи про те, як вони залишали цифрові відбитки під час своїх дій.

— Це не те, чого ми хотіли, — Роман поглянув на неї, але потім додав: — Але якщо ми не діятимемо, ці дані ніколи не будуть у безпеці.

Вона коротко кивнула. З одного боку, вони могли спробувати сховатися і продовжувати грати в свою гру, але з іншого — це був шанс отримати більше. Ще більше, ніж вони могли собі уявити.

Зрештою, рішення було ухвалене.

— Ми йдемо. Тільки разом, — сказала вона, і в її голосі прозвучала рішучість, яка тепер вела її вперед.

Вони вирушили до нового місця. Таємниче, але знайоме. Вони не знали, що чекає попереду, але тепер вони розуміли одне: як би не було важко, вони вже були занадто глибоко втягнуті в цю гру.

І на шляху їх уже не чекали прості відповіді.

Система знову виявилась хитрою.

Вона була більше, ніж просто інтернет або уряд. Вона була чимось більшим, чимось, що вони могли тільки почати розуміти. І тепер ця система почала реагувати на їхні дії. А хто, якщо не вони, мав би змінити її?