Читати книгу - "Данелія , Таміла Калас"

– А це ти що тут робиш? – вона висмикнула руку.

– Де ти пропадаєш? Ти знаєш, що з батьком, з бабусею? Вона чекає на тебе…

З ресторану вийшла група солідних чоловіків у темних костюмах. Один з них, міцний, років сорока, з пронизливими сіро-зеленими очима та аристократичною блідістю, наближався.

– Доброго вечора, – владно привітався він, уважно розглядаючи Данелію та Кирила.

– Тимуре, я йду. Зустрів стару знайому, – занервував Кирило.

Але Тимур не повірив.

– Яка гарна знайома. Ви навіть схожі, – його погляд оцінююче пройшовся по Данелії.

– Кириле, що відбувається? – зніяковіло запитала вона.
Брат швидко дістав пачку доларових купюр і простягнув їй.

– Візьми. Я винен… на перший час вистачить, – пробурмотів він, уникаючи її погляду.
Кирило явно щось приховував.

– То ти всім винен гроші, Кириле? – з іронією запитав Тимур. – Як звати твою знайому?

– Данелія. Я його сестра, – тихо відповіла вона, відчуваючи тривогу.

Кирило ще більше опустив голову.

– Напевно, твій брат соромиться тебе, – з ледь помітною посмішкою промовив Тимур.

– Тимуре, ходімо. Вона тут ні до чого, – переборюючи страх, відказав Кирило.

– Що ж, Данеліє, радий знайомству. Можливо, ще побачимось. Сподіваюсь. Правда, Кириле?
Брат мовчки глянув на Тимура з виразом безвиході.

Тимур попрощався, і вони зникли в темряві. Данелія стояла, тримаючи чужі гроші. Інтуїція кричала про небезпеку Тимура. Брат працює на нього, винен гроші.
Усе стало на свої місця. Зникнення Кирила. Брат, якого вона знала, став чужим, пов'язаним з темрявою. Гірке розчарування стиснуло серце.