Читати книгу - "Африка, сни"

Тигр: Аум!

Вовки: Ауууу! (А потім знову тигр) Аум!

Компанія випиває, закусюючи ковбасою і динею Енгельса Гасановича. Входять санітари з прооперованим Валєріком на каталці. Валєрік спить під дією наркоза, на голові замість чалми турецького султана – легенька пов’язка. Один з санітарів тримає відпиляні від Валєріка добрячі оленячі роги.

Сірьожа: Це його?

Санітар: А чиї ж? Півчаса пиляли. Хай як випишеться — над кроваттю приб’є. На всю жизнь пам’ять буде. (Санітар кладе роги на тумбочку.)

Валєрік(марить): Діана!

Жора: Переживає пацан!

Санітар: Всьо, хлопці, кінчайте базар, всім отбой. (Санітар тушить світло і зачиняє за собою двері.)

Місяць, який заглядає в палату, обливає своїм срібним сяйвом хворих, схожих у своїх бінтах та халатах на клан бедуїнів в пустелі. Тихо, наче з повітря, з’являється Діна. Вона в короткій, вище колін туніці, так шо нам видно її божественні коліна. В руці у неї лук, за спиною сагайдак зі стрілами. У ніг Діни маленька і струнка лань, їхні тіла світяться зсередини місячним сяйвом. Діна підходить до Валєріка, цілує його в нещасний лоб і разом з ланню випливає в вікно під шалений акомпанемент вовків, тигрів, гієн і всіх інших істот, котрим не спиться вночі.

Валєрік(маніакально бурмоче уві сні): Діана!

Енгельс Гасанович: Гилупий, какой ти гилупий, малшик!

Голос тигра: Аум!

ЗАВІСА.

Йоги

ДІЙОВІ ОСОБИ

Піонер Серьожа, йог.

Василь Петрович, йог.

Боріс Глєбович, друг Василя Петровича, йог.

Лазарь Германович, кандидат в йоги.

Зульфія, хатня робітниця.

Карпо Герасимович, гамасєк.

Дія відбувається в квартирі Василя Петровича.

ДІЯ ПЕРША

Кімната Василя Петровича, зроблена з мореного дуба. В ній красиво розташовані гарнітури з червоного дерева. Посередині стирчить рояль «Беккер». На ньому лежать ананаси. Василь Петрович і Боріс Глєбович стоять посеред кімнати на голові. Трохи далі, на гарному арабському пуфіку в позі «лотос» сидить піонер Серьожа і ковтає бінта. Всі вони без штанів. Тривала тиша, під час якої чути ковтки піонера Серьожи.

Василь Петрович(стоячи на голові, до Серьожи): Скільки?

Серьожа: Півтора метри.

Василь Петрович: Ще двадцять сантиметрів проковтни, Серьожа, і на сьогодні досить.

Боріс Глєбович(стоячи на голові): Василь Петрович, де ананаси брав?

Василь Петрович(стоячи на голові): Де брав, там нема.

Серьожа: Я вже проковтнув, Василь Петрович, шо тепер робить?

Василь Петрович: Тепер сиди.

Серьожа сидить, Василь Петрович і Боріс Глєбович стоять на голові.

Боріс Глєбович: У мене вже в голові свербить.

Двері відчиняються і входить Лазарь Германович.

Лазарь Германович(стукає по відчинених дверях): Тук-тук-тук, можна до вас?

Василь Петрович: А, Лазарь Германович. Заходь, не соромся.

Лазарь Германович: Мені казали, що у вас тут, як у Африці. Йоги, ананаси, таке інше.

Нервово регоче і потирає руки.

Василь Петрович(прицмокує язиком): Уци-ци-ци, а шо ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знімайте штани і ідіть до Серьожи, він Вам покаже.

Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.

Серьожа(із бінтом у роті): Перш за все, шановний, станьте рака, йога любить прану.

Боріс Глєбович і Василь Петрович(регочуть, стоячи на головах): Авжеж, авжеж…

Входить Зульфія з мітлою і в паранджі і заходиться прибирати кімнату. Вона чимсь незадоволена.

Зульфія: Знов ця хурда-мурда.

Боріс Глєбович(до Василя Петровича, пошепки): Василь Петрович, ану лишень давай з Зульфії паранджу здеремо.

Василь Петрович(зухвало): Нехай носить. Азія!

Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака.

Василь Петрович: Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилізе.

Боріс Глєбович: Га-га-га-га (регоче).

Серьожа: Василь Петрович, Боріс Глєбович, покажіть йому, бо я вже не в змозі, я ж іще хлопчик.

Боріс Глєбович, Василь Петрович, піонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.

Василь Петрович(до Зульфії): Зульфія, ти теж ставай.

Зульфія кида мітлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки. Тіки Боріс Глєбович регоче.

Василь Петрович: Мовчи. Хай прана іде.

Всі стоять раком. Двері відчиняються і входить Карпо Герасимович, гамасєк. Він бачить на полу жопи, а на роялі ананаси.

Карпо Герасимович: Ха. Оце й тобі і на!

Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти. Потім спльовує шкарлупки і знімає штани.

Лазарь Германович(боягузливо): Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.

Василь Петрович: То, мабуть, прана прийшла.

ЗАВІСА.

Нірвана, або Альзо шпрех заратустра

Сюрреалістичні нутрощі котєльної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з консервами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантехніка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дістрофічними залізними ніжками. Далі за столом – подерті двері, на яких де-по-де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по діагоналі перетинає двері, літерою «а» упираючись в коротке, але сильне, як постріл, слово «Fuck». За столом сидять: хазяїн котєльної Вєніамін, якого друзі лагідно звуть Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, – і апетитно киряють самогонку, в той час, коли в темному кутку приємної форми пикатий телевізор «Sony» показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.

Депутат(у телевізорі): Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так шо без Росії нам, товариші і панове, повний гаплик, шо не ясно?

Зал засідань погрозливо гуде.

Вєнік: Ну, оце я, хлопці, прихожу в котєльну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, шоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і шось, знаєте, мені мішає, ну погано та й годі. Я туда-сюда, ну наче хтось тут є, і за спиною дивиться. Я тікі так різко повертаюсь всією рамою назад – йомайо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главноє, шо інтє­рєсно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв – це шось