Читати книгу - "Оповіді визволителя"

— Майор Роговий, заступник командира полку.

Журавльов знову попрямував до нього.

— Товаришу майор, — на цей раз офіційно звернувся Журавльов, — я командир розвідбату шостої гвардійської дивізії. Я отримав повідомлення зі штабу, що ваш полк знаходиться не на своєму місці.

Замурзаний присвиснув. Немає гіршої помилки для командира, ніж завести свій підрозділ не туди, куди треба. Повідомлення Журавльова справило на танкіста відповідне враження. Він швидко дістав свою карту і розгорнув її. Прямо в центрі карти красувався великий червоний овал з чорним написом «35-я мотострілецька дивізія». Вище розгонистим почерком: «Стверджую. Начальник штабу 20-ї гвардійської армії генерал-майор Хомяков». Сумнівів бути не могло: танкісти перебували саме там, де їм і належало перебувати.

— Тоді приймай банк, — нахабно промовив Журавльов, — він на твоїй території знаходиться. А я, здається, трохи заплутав.

— Не знаю ніякого банку, не було у мене завдання банк захоплювати. Телеграф — так, телефонний вузол також, а банку не було.

— Раз на твоїй території, то забирай. А мені він на хрін не потрібен. Мої гвардійці зараз змотаються. Мені мости наказано захоплювати.

— Мости захоплює розвідбат нашої дивізії, — впевнено мовив танкіст, — а ми підтримати прибули.

Танкіст ще раз тицьнув у карту. Овал покривав і мости, сумнівів бути не могло.

— Слухай, а ваш розвідбат також без смуг на броні?

— Здається, так. А що?

— Я думаю, що зовсім недавно два наші розвідбати один в одного стріляли!

— Та йди ти!

— Ось тобі і йди, — Журавльов спішно розгортав свою карту, намагаючись зрозуміти, в чому він помилився. Тільки й на його карті красувався точно такий же червоний овал, що накривав усю центральну частину міста разом з мостами. Вгорі був точно такий ж напис: «Стверджую. Начальник штабу 20-ї гвардійської армії генерал-майор Хомяков». Єдиною відмінністю було те, що у Журавльова на карті було написано «6-а гвардійська мотострілецька дивізія», а не 35-я.

Командири вилаялися в один голос: штаб армії поставив одну і ту ж задачу відразу двом дивізіям, причому одна з них була без встановлених розпізнавальних знаків.

— Діставай свої фотографії, — мовив замурзаний танкіст, розкладаючи на планшеті свої.

Два комплекти фотографій були абсолютно однаковими. Такі ж самі перехрестя, і розкладені в тому ж самому порядку.

— А чому ж ми не бачили вашого розвідбату? — Здивувався Журавльов. — Він за цим же маршрутом мав іти.

— А дідько його знає! Можливо, в його маршруті також щось наплутане?

Обидва командира побігли до своїх машин доповісти командуванню про виявлене непорозуміння, тільки командування, мабуть, уже й без них зрозуміло, що в операції, яка готувалася найретельнішим чином вісім місяців поспіль, допущено безліч грубих помилок. Колони різних дивізій, армій і навіть фронтів змішалися, і управління військами в багатьох випадках втрачене. Все змішалося і в ефірі: сотні позивних, «Васильки» і «Амури», «Солов’ї» і «Симферополі», працювали на одних частотах, забиваючи і марно намагаючись перекричати один одного. Зі штабу Центрального фронту прийшов циркуляр не стріляти в безсмугових; по всьому, і в штабі фронту зрозуміли, що для кількох дивізій не вистачило білої фарби, а може статися, вже надійшли повідомлення, що одні радянські танки стріляють по іншим.

Зв’язатися зі штабом дивізії Журавльов зміг тільки через півгодини, і отримав наказ залишатися там, де він знаходиться. Повідомили також, що допомоги сьогодні не буде, бо танковий полк дивізії загубився і, мабуть, пройшов повз Прагу, зв’язок з ним втрачений.

Журавльов знову відправився до замурзаного танкіста з 35-ї дивізії. Той повідомив, що зв’язку зі своїм командуванням налагодити не може: ефір забитий наглухо. Журавльов описав танкісту загальну картину і запросив до себе в банк «на чарку чаю».

— Ну його на хрін, твій банк, приходь краще до мене ввечері, у мене є чим тебе, розвіднику, пригостити!

На тому й розлучилися.

Дружба між радянськими офіцерами народжується в основному в подібних ситуаціях...

5

Вулиці тим часом швидко наповнювалися народом. Молоді і старі, жінки і чоловіки, — всі рушили до радянських танків.

— Навіщо прийшли?

— Ми вас не кликали!

— Ми свої проблеми без танків вирішимо!

Радянським солдатам крити явно було нічим. Вони і не крили. Так, іноді тільки.

— Ми вас захищати прийшли. Вас американці з німцями захопити хочуть. Забули війну, чи що?

— Ось коли вони нас почнуть захоплювати, тоді і приходьте!

Офіцери, особливо політпрацівники, відразу поринули в маси, проте без видимого успіху.

— Ми на прохання вашого ж уряду!

— Назвіть тоді хоч одного з членів уряду, хто просив вас втручатися в наші справи!

— Товариші!

— Ми тобі не товариші!

Замполіту дали в морду. Він — за пістолета. Солдати відтягують його назад з натовпу.

— Фашисти чортові!

— Це ви фашисти!

— Свою країну довели до того, що жерти нічого, і хочете, щоб всі навколо голодними сиділи!

— Це тимчасові труднощі, далі у нас краще буде!

— А без вас зовсім добре було б.

— Забирайтеся, звідки прийшли! Разом зі своїм Марксом та Леніним!

— Громадяни, заспокойтеся!

— Пішов в...

— Громадяни, своєю нерозумною поведінкою ви ставите всі завоювання соціалізму на межу...

— Твій соціалізм спочатку на собаках потрібно було випробувати, як всі нормальні вчені роблять. Ленін твій експериментів на собаках не провів...

— Не смійте так про Леніна!

Об розчервонілу пику замполіта розбивається тухле яйце.

В самому кінці колони дискусія прийняла більш жвавий характер. Молоді хлопці закидали три останніх танка каменюками, загнавши екіпажі всередину, а потім ломами проламали додаткові паливні баки. Ще через хвилину передостанній танк густо задимів, за ним ще один. Почулася безладна стрілянина. Натовп відійшов від останніх танків, та лише на пару хвилин. Два екіпажі брезентами марно намагалися збити полум’я, третій танк різко повернув башту, намагаючись скинути підлітків, які видерлися на неї. Два взводу спішених танкістів з центру колони пробивалися крізь натовп на допомогу своїм товаришам.

— Розійдись! Боєкомплект в танках вибухати почне!

— У-у-у, фашисти кляті!

Розвідувальні танки батальйону Журавльова стояли поряд, проте народ їх ніби й не помічав. Солдати-розвідники чітко виконували вказівку командира і крили всіх по матері праворуч та ліворуч. Чехи чи то розуміли таке звернення, чи то нудно їм було вести дискусію на таких тонах, чи то були впевнені в тому, що перематюкати росіян їм все одно не вдасться. У всякому разі, біля розвідувальних танків народ