Читати книгу - "Оповіді визволителя"

— Сталінізм і культ особи взагалі — випадкові явища в нашій історії!

— Ні фіга собі! Тридцять років з п’ятдесяти — це тільки сталінізм. А скільки з інших двадцяти років ви без культу жили? Без культу Леніна, Хрущова та інших?

— А чому в Америці немає культу особи і ніколи не було?

— В Америці імперіалізм, товариші! Це гірше!

— Звідки знаєш, що гірше? Там бував?

— Чому в кожній соціалістичній країні культ особи — від Куби і Албанії до Кореї та Румунії? Всі країни різні, у всіх комунізм різний, а культ особи скрізь однаковий? Почали з культу Леніна...

— Не чіпайте Леніна! Ленін — геній людства!

— Це він вас навчив в чужу квартиру без просу і стуку вриватися?

— Ленін — педераст!

— Мовчати!

Дідок з борідкою клинцем крутить замполіту полку ґудзик на гімнастерці:

— А ви, батенька, не гарячкуйте. Ви Леніна хоч читали?

— Читав.

— А Сталіна?

— Е... е...

— А ось ви, батенька, Леніна і Сталіна почитайте і порахуйте, скільки разів у того і в іншого вживається слово «розстріляти». Надзвичайно цікавіша статистика виходить. Знаєте, Сталін в порівнянні з Леніним — жалюгідний дилетант і неук, а Володимир Ілліч — закінчений, пропащий садист, виродок, які лише раз на тисячу років з’являються!

— Однак Ленін не винищив стільки мільйонів невинних, скільки згубив Сталін!

— Йому історія часу не дала. Вчасно зі сцени прибрала.

Гнилий помідор промайнув в повітрі і, розбившись об козирок кашкета, заліпив все обличчя підполковнику.

Натовп напирав. Десь на сусідній вулиці почулася стрілянина. Легкий вітерець доносив з боку річки задушливий запах горілої гуми.

6

Служба в банку, коли не брати до уваги величезної відповідальності, на перший погляд, могла здатися непоганою. Тут тобі і туалет (а як тим, хто на вулицях?), і вода, і будинок великий з ґратами. Ні каменюки з бруківки виколупані, ні тухлі яйця не турбують. А найголовніше — можна виспатися після стількох безсонних місяців. Журавльов з першого дня в армії зрозумів, що сон ніколи і нікому не компенсується: урвав годинку-другу — твоє, а не урвав — ніхто тобі його не дасть. Крім того, ніч, перша ніч у Празі, обіцяла бути неспокійною. Перевіривши ще раз караули і оглянувши з вікна верхнього поверху вируюче місто, він заліг на диван в кабінеті директора. Заснути йому, однак, не дали.

Хвилин через десять прибіг водій його командирського БРДМ молодший сержант Мальохін і доповів, що збройні чехи бажають з ним поговорити. Журавльов схопив автомат і обережно виглянув на вулицю. Біля під’їзду межи двома розвідувальними танками стояв автомобіль-фургон з ґратами на вікнах, а двоє чехів з пістолетами в кобурах сварилися з розвідниками.

— Та це ж інкасатори!

Журавльов нестерпно хотілося позіхнути, а двоє з пістолетами йому щось намагалися довести. З’явився третій і розкрив перед комбатом портфель, набитий грошима, потім показав, що машина набита цими портфелями.

— Не працює, — пояснив комбат, — і не буде працювати. Ваших шуриків я арештував, а потім відпустив. Наказ такий був. Не можу я ваші гроші взяти.

Троє з пістолетами довго радилися між собою, потім швидко викинули гору портфелів прямо на сходинки ґанку банку. Один з них щось прокричав — напевно, щось дуже образливе, — і машина зникла за поворотом, різким неприємним сигналом розчищаючи собі дорогу в натовпі.

Журавльов виматюкався так, як не лаявся з самого ранку. Потім наказав розвідникам занести всі портфелі всередину.

Хвилин через п’ятнадцять історія з портфелями повторилася. Цього разу комбат зрозумів, що сперечатися марно, і мовчки вказав на двері банку. Інкасатори покидали свій дорогоцінний вантаж прямо на підлогу і мовчки вийшли. Журавльов записав тільки номер машини і кількість портфелів.

А потім чорні машини з ґратами на вікнах потягнулися до банку одна за одною. Гора валіз, портфелів, шкіряних мішків з грошима загрозливо росла. Розписок в отриманні інкасатори, в основному, не вимагали, а коли вимагали, майор Журавльов рішуче посилав їх до чортової бабусі разом з їхніми портфелями. І вони, подумавши трохи, кидали їх до загальної купи.

Звідки взялося стільки грошей, зрозуміти було важко. У перший день звільнення країна була повністю паралізована. Можливо, в банк стікалися гроші з усієї країни, виручені вчора, а можливо, й раніше.

Далеко після півночі, коли підійшла остання машина, гора в центральному залі нагадувала єгипетську піраміду з підручника історії.

Усвідомлюючи потенційну небезпеку ситуації, що склалася, Журавльов ще ввечері вигнав усіх своїх розвідників з будівлі банку. Караули несли службу зовні, а він один знаходився всередині. Так було спокійніше.

Спати не довелося.

Всю ніч Журавльов бродив по сховищах з величезною в’язанкою ключів, відмикаючи по черзі броньовані двері та сталеві ґрати та знову замикаючи їх і опечатуючи своїми печатками. Вся сигналізація за його категоричною вимогою була відключена нічними сторожами перед тим, як він їх відпустив.

Дивна річ походити самому підвалами великого банку! Чого тільки тут Журавльов не зустрів: і золото в злитках з гербами Радянського Союзу, і з чеським левом, і золоті платівки з довгими номерами і написами «999,9», і тисячі найрізноманітніших монет. Та найцікавішим були все-таки іноземні паперові гроші.

До грошей він ставився цілком байдуже, однак їхні хитромудрі малюнки і різноманітна неповторна колірна гамма вабили його. Він годинами розглядав папірці із зображенням королів та президентів, жінок і квітів, і якась невідома цивілізація поставала перед його поглядом.

За свої 32 роки він побачив чимало: був і в Сибіру, і на Далекому Сході, на цілині, в Казахстані і в Заполяр’ї, навчався в академії в Москві. Брав участь в парадах на Красній площі і в найбільших військових навчаннях. В двадцять років, ще сержантом, потрапив до Угорщини, прямо в Будапешт, в саме пекло боїв за визволення братнього народу. Після служив по всьому Союзу. Непогано служив. Доля занесла до Німеччини і ось, нарешті, Чехословаччина. Бачив він на своєму віку більше, ніж переважна більшість з 245 мільйонів радянських громадян. Де ви зустрічали радянську людину, яка побувала в двох закордонах? А у Журавльова ось вже три країни!

Він знову розглядав візерунки на хрустких папірцях, і невиразне занепокоєння охопило його. Папірці ці були свідками якогось незнайомого, незвичайного життя. Кожен з них пройшов довгий шлях і прожив довге життя, перш ніж потрапити до підвалів празького банку