Читати книгу - "Кривавими слідами"

Не очікуючи подібного запитання, Волошко так і завмерла з посмішкою на обличчі. Прекрасні сірі очі незмигно дивилися на нього. А потім жінка перевела погляд на Власту. Саме в цей момент вона пригадала, хто це зі слідчим. Волошко вже бачила її, тільки тоді поліцейська була у формі патрульної. І саме ця жінка тоді першою приїхала на місце події.

– Ви підтримуєте із цим паном знайомство? – продовжив Скляр, не давши їй навіть можливості перевести подих після його першої репліки. І все з незмінним доброзичливим виразом обличчя.

«Та він глузує з неї!» – зрозуміла патрульна. І хоч Єгора вона не злюбила, але зараз підтримувала. Якщо дійсно ця жінка лишила двох дітей сиротами, а Крістіну Вітторіно взагалі круглою сиротою, то вона цілком заслуговує на зверхнє ставлення. Власта із цікавістю спостерігала за тим, як розвиватиметься діалог.

Потроху Віталіна Волошко спромоглася прийти до тями після прямо-таки «бомбардування» Скляром. Власта знайшла поглядом Ковальчука: біля барної стійки той похмуро спостерігав за бесідою. Чоловік навіть не приховував свого інтересу. Подумки патрульна зазначила: як завжди, по-модному вдягнутий, не відстає від Волошко. Та очевидно, що на свій імідж витрачає більше, ніж може собі дозволити. Отже, хоче до вищого світу.

Роздуми патрульної перервала офіціантка. Молоденька дівчинка, певно, студентка, що у вільний час намагається підзаробити, сором’язливо поклала три меню на стіл і поцікавилася, чи не бажають гості замовити щось відразу. Ця пауза допомогла Волошко остаточно взяти себе в руки. Дівчина Вітторіно замовила собі «як звичайно», Скляр попрохав «допіо», Власта ж забажала «лате». Від десерту клієнти відмовилися, тож дівчина відразу забрала меню і пішла за замовленням.

– Так, було таке. Тільки не розумію до чого це запитання, – відповіла Волошко, щойно офіціантка пішла.

Власта аж подивувалася, наскільки змінилося обличчя Волошко. Не лишилося і тіні тої приязні, із якою ще кілька хвилин тому вона віталася.

Скляр не міг відмовити собі в задоволенні роздивитися цю жінку. Усе ж набагато гарніша за Ілону Вітторіно. Тільки от стерво рідкісне. Не менше і не більше, ніж її коханець, що так безцеремонно спостерігає за ними зараз. Слідак краєм ока подивлявся і на Ковальчука. Це місце у кав’ярні Скляр обрав не просто так. Знав, що коханець Волошко захоче спостерігати за бесідою і навмисне надав йому цю можливість. Тим самим Єгор убивав двох зайців: стежив за обома коханцями.

Хоч Ковальчук на сто відсотків упевнений, що зараз не в полі зору.

– Справа в тім, що ми довідалися: він один із співучасників убивства Мáрко Вітторіно, – спокійно промовив слідчий, пильно спостерігаючи за тим, яке враження справить на жінку його заява.

– Костя Базилюк? Що? Та ви жартуєте! Цього не може бути! – Волошко від подиву ледь не вигукнула ім’я підозрюваного на весь заклад.

– Чому не може бути? – стримано поцікавився Скляр.

– Та… та просто… Не може бути, і все.

Власта з Єгором перезирнулися. Волошко несподівано страшенно розхвилювалася.

– Ви заспокойтеся, пані Віталіно, – звернулася до неї Власта. – Тут нічого не вдієш. Його причетність до справи – незаперечний факт. На жаль, місцезнаходження підозрюваного нам невідоме. Ми були б раді, якби ви могли хоч чимось нам допомогти.

Волошко якийсь час сиділа мовчки, усвідомлюючи почуту новину. Не втримавшись, жінка озирнулася, аби глянути на Ковальчука. Той хоч і не мав змоги чути розмову, проте збагнув, що Віталіну спіткав несподіваний поворот.

Офіціантка принесла замовлення. Коли дівчина пішла, Віталіна продовжила бесіду:

– Я нічого про нього не знаю. Мені невідомо, де він може бути, – обхопила обома руками своє горнятко.

– Какао? – чомусь здивувався Скляр.

– Із коньяком, – повідомила Волошко якось відсторонено.

«Що в неї, бляха, зараз на думці?» – кортіло знати Єгорові. На перший погляд, здивування виявилося щирим, та…

– Хіба ви не за кермом? – не втрималася Власта.

Волошко перевела погляд на патрульну. Спершу не зрозуміла, як може стосуватися це запитання їхньої розмови. Та за мить слабко усміхнулася:

– Не переймайтеся, тут того коньяку, як кіт наплакав. До необхідних вам проміле не дотягне.

– Я точно знаю, що ви підтримували з ним зв’язок, – Скляр повернувся до справи.

Знову Власта помітила в Єгора той самий скануючий позір. Патрульна також прекрасно знала, що зараз Скляр вдався до блефу. У дійсності він і поняття не мав, чи досі спілкуються адвокат із колишнім підзахисним.

– Ви і це знаєте? – якось приречено мовила Віталіна.

«Бінго!» – очі слідчого запалали тріумфальним вогником.

Жінка відкинула лівою рукою пасмо доглянутого довгого волосся, що впало на обличчя.

– Так, ми спілкуємося, – зізналася. – Проте не часто, не думайте – запевнила поліцейських. – Раз на кілька місяців могли зустрітися та побалакати.

– Мáрко Вітторіно про це знав? – поцікавилася Власта.

– Я не зобов’язана була йому у всьому звітувати. Я ж не його річ, – Віталіна зробила перший ковток какао. Поставила горнятко на блюдце. Рука в неї здригнулася, і напій, що наповнював чашку по самі вінця, вилився, утворивши неакуратну коричневу полосу на білій порцеляні. – Хай там як, я дійсно нічого не знаю, навіть якщо і Базилюк має якесь відношення до всього цього.

– Хто з вашого близького оточення ще знайомий із Базилюком? – Власта пробувала, як і Єгор, «просканувати» обличчя підозрюваної. Поки що патрульна їй вірила.

На відміну від Скляра.

Поліцейські до своїх замовлень навіть не торкалися. Хіба Власта, так само, як і Волошко обгорнула пальцями приємну теплу склянку кавового напою.

– Сергій, – стенула плечима. – Просто якось випадково познайомилися. Тоді ми із Сергієм вечеряли в «Мелроузі». Мáрко полетів до Італії, тож ми могли провести вечір разом.

– І ви не переймалися, що вас там можуть побачити спільні знайомі? – здивувалася Власта.

Віталіна знову втомлено глянула на Власту:

– У тому «Мелроузі» практично ніколи нікого не буває. Ми знали, де вибирати місця для зустрічі.

– Ви його не кохали, правда ж? – поставив пряме запитання Скляр. – Маю на увазі, Мáрко Вітторіно.

Віталіна знову озирнулася на Ковальчука. Чоловік і досі не відводив погляду від усіх трьох. Та сама хвороблива злість в очах. Віталіні достатньо було б лише поглядом попросити, і він би зробив усе, що вона бажає. І саме в цей момент Скляр усвідомив: Сергій Ковальчук кохає цю жінку нестямно.

І будь-що зробить заради неї.

– Згадала, – Віталіна відвела погляд від коханця. – Артем.

– Що Артем? – не втямив було Скляр.

– Артем Бойко нас познайомив із Базилюком. Саме завдяки йому я стала адвокатом Базилюка.

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 16:55

– Звідки ви