Читати книгу - "Матусин оберіг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я зовсім заплуталась, – зізналася вона подрузі. – Не знаю, що робити, як жити далі. Скільки мені ще відтягувати зустріч із Ігорем?
– Може, і справді краще вам зустрітися? Поруч із ним ти б заспокоїлась і швидше забула всі неприємності.
– Мені здається, що Ігор про них здогадується.
– Олесю, не фантазуй! Звідки він може знати? Ти зараз знервована, тому не сприймаєш речі реально. Нехай приїжджає – і все буде добре, ось побачиш!
– Мені б твій оптимізм! – сказала Олеся.
Вона й справді вже налаштувалася на зустріч із Ігорем, вирішивши: що має статися – нехай буде, від долі не втечеш. Для цього дівчина працювала без вихідних, щоб узяти відгули. Як на лихо, зателефонувала мачуха й знову почала скаржитися, що їй самій не впоратися на городі.
– Я не приїду! – категорично заявила Олеся. – Нехай вам Костя допомагає.
Після цієї розмови зателефонував батько. Він також наполягав на тому, щоб Олеся приїхала додому. Дівчина вирішила, що потрібно сходити на могилу матері, прибрати там, бо ніхто цього не зробить. Їдучи додому в маршрутці, вона подумала, що її поїздка – чергова втеча від зустрічі з Ігорем. «Я обманюю коханого та брешу сама собі», – подумала вона, ідучи додому.
Олеся не переймалася зустріччю з Костею: вона його просто ненавиділа. «Головне втриматися й не вбити цього козла», – налаштовувала себе, переступаючи поріг будинку.
Розділ 28Раїса Іванівна поралася на городі, коли Олеся увійшла до хати. Дівчина пішла у свою кімнату. Тут було все, як раніше: її ліжко, лялька на столі, тумбочка зі зламаним Костею замком.
– Якби ж то він зламав лише замок, – зітхнула Олеся, – він зламав моє життя.
Олеся переодяглася в домашній одяг, дістала з сумки тести на вагітність. Вона їх придбала тижнів зо два тому, коли перша здогадка дала про себе знати. Щодня вона діставала їх, але потім відкладала, не наважуючись зробити перевірку. Олеся придбала два тести від різних виробників. Колись чула від жінок, що вони можуть давати хибний результат, тож для певності мала перевірити двічі.
– Потрібно бути сильною! – казала вона собі, тримаючи тести в руках.
Їй було нелегко зважитися, але саме тут, удома, вона була більш рішучою. Олеся пішла до туалету, поки нікого не було в хаті. Поглянувши на риски, Олеся ледь не зомліла. Її найстрашніші здогадки справдилися – вона була вагітна.
– Ні, не може бути! Тест помилився! Таке буває! – шепотіла вона, розпаковуючи наступну коробку.
Вона зробила повторний тест – результат був позитивний. Олеся загорнула тести в шматок газети, викинула їх у сміттєве відро на кухні. У розпачі вона просиділа у своїй кімнаті добру годину. Думки покинули її, залишивши на душі порожнечу.
До хати зайшла мачуха попити води. Жінка побачила Олесю, зраділа, що прибула поміч.
– Не допросишся тих чоловіків, щоб допомогли на городі, – скаржилася вона. – Їм легше дрова рубати, ніж скопати грядки. Тож, Олесю, знову все звалили на нас із тобою. Ти мене чуєш?
– Так, – кивнула дівчина на знак згоди. – Ходімо на город.
Олеся відійшла подалі від мачухи й почала завзято працювати. Вона думала про те, що все мало бути інакше. Вони повинні бути разом з Ігорем, а коли трапилося б завагітніти – то був би найщасливіший день у їхньому житті. Діти повинні бути в радість. А як бути їй, коли перша вагітність – не за щастя, а як кара? Тишком-нишком позбутися дитини й забути про цей гріх? Не залишати ж її, зачату від насильника?
По обіді Олеся повернулася до хати, стомлена, розгублена, сама не своя. Батько був уже вдома, тож зрадів доньці, яку давно не бачив.
– Лесю, ти чому не приїздиш додому? – допитувався він. – Чи ми тебе чимось зобидили? Так скажи нам!
– Ні, усе добре, тату! – Олеся натягнуто всміхнулася. – Роботи багато, вихідних не дають, а час такий, що потрібно триматися на роботі. До того ж, неспокійно було в Луганську.
– Тепер усе буде добре! – із захопленням промовила Раїса Іванівна. – Ось у травні відбудеться референдум, люди висловлять своє бажання – і буде все добре!
– Ну все! Почалося! – невдоволено промовила Олеся й пішла з хати.
Вона вийшла з двору, побачила сусідку, підійшла до неї.
– Олесю, вітаю! Давно тебе не бачила! – привіталася Лідія Василівна. – Маєш гарний вигляд, але якась бліда. Чи не хворієш, бува?
– Та ні, трохи стомилася на городі. А ви як тут?
Олеся недовго говорила із сусідкою, коли до них підійшла Ніна, привіталася.
– Дівчатка, не буду вам заважати, – сказала сусідка й пішла до двору.
Це була перша зустріч після того гостювання.
– Ну, привіт, «подружко»! – сказала Олеся, буравлячи Ніну поглядом. – Як тобі живеться після твого дня народження? Чи спокійно? І з якою совістю?
– У чому ти мене звинувачуєш?
– Скажеш, нема в чому? Подивись мені у вічі та скажи, що вчинила по-дружньому!
Ніна відвела погляд убік, зітхнула.
– Так, визнаю, що підсипала тобі в сік снодійне. Лише в цьому моя провина, – промовила згодом і подивилася на Олесю.
– Снодійне? Ти мене напоїла снодійним?!
– Так! Але це не злочин.
– Навіщо?!
– Бо мені подобається Костя! Я хотіла, щоб тебе розморило і ти пішла додому спати, а ми залишилися з ним наодинці. Я ж не думала, що ти питимеш самогон. Ти сама винна, що погодилася випити.
– Ви мене змусили!
– Ти й не дуже опиралася.
– Можливо, бо твоє снодійне подіяло. Ти могла мене зупинити!
– Як? Коли Костя поїв тебе з чарки! І де ти взялася на мою голову?!
– Тобто снодійне змішалося зі спиртним – і мені стало зле, – розмірковувала Олеся. – А я ніяк не могла второпати, чому мені так стало зле, коли випила не так уже й багато.
– Я не винна! – повторила Ніна. – Того, що сталося, я не хотіла. Можливо, навіть більше, ніж ти сама.
– Коли я була беззахисна… Чому ти не захистила мене? Олеся дивилася прямо в очі колишній подрузі.
– Що я мала робити?! – нервово сказала Ніна. – Стягнути Костю з тебе?! Залюбки це б зробила, але не могла! Розумієш, не могла!
– Дякую, «подружко», за все!
– Це така подяка за те, що я тебе стільки разів виручала? За те, що крала гроші в батьків, щоб дати їх тобі? За мобільник, який
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матусин оберіг», після закриття браузера.