BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Таємниче життя дерев 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

174
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємниче життя дерев" автора Петер Вольлебен. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 59
Перейти на сторінку:
Але опісля, крім інших дерев, майже жодна рослина не спроможна його перерости, а тому більше до кінця життя нема про що хвилюватися. Власне потомство налаштоване так, щоб виживати завдяки залишкам світла, крім того його підгодовують через корені. Щоправда, решти видів це не стосується, а тому ті змушені викручуватися в інший спосіб. Наприклад, ранньоквітучі рослини. У квітні брунатну землю під старими листяними деревами вкривають білі квіткові поля. Це зачаровують ліс анемони гайові. Деколи з ними змішуються й жовті чи синьо-фіолетові квіти, як, наприклад, печіночниця звичайна. Вона дістала таку назву через листки, що своєю формою трохи нагадують людську печінку. Оскільки квіти з’являються так рано, в деяких місцевостях їх іще називають «безсоромниками». Печіночниця звичайна — це дуже вперта рослинка. Де вона одного разу виросла, там і прагне залишитися назавжди, а її поширення через насіння відбувається дуже повільно. Саме тому ці ранні квіти трапляються тільки в листяних лісах, що існують уже багато століть.

Складається враження, наче кольорове товариство даремно збуває свою силу на ці квіткові розкоші. Причиною такої марнотратної поведінки є вузьке часове вікно, яким необхідно скористатися. Коли від березня весняне сонце вже розігріває землю, листяні дерева ще тішаться зимовою сплячкою. До початку травня анемони гайові та подібні до них використовують свій шанс і продукують під голими велетами вуглеводи на наступний рік. Поживні речовини відкладаються в коріння. Окрім того, маленькі красуні повинні ще й розмножуватися, що потребує додаткових сил. Встигнути це все за один-два місяці здається невеличким дивом. Адже тільки-но дерева розбруньковуються, знову стає надто темно, й квіти повторно змушені взяти примусову десятимісячну паузу.

Коли я раніше сказав, що майже жодна інша рослина не здатна дорости до дерев, то мав би наголосити на слові «майже». Адже дійсно існує рослинність, що доростає аж до верховіття. Дорога від землі вгору є дуже марудною та затяжною. Але впоратися з таким завданням може плющ звичайний: він починає як маленька насінина біля підніжжя сонцелюбних видів дерев, тобто тих видів, що особливо марнують сонячні промені, відтак багато з них не використовують їх і пропускають до землі. Під соснами й дубами плющеві спершу досить утворити на землі справжні килими. Утім, коли-небудь один з паростків починає в’юнитися вверх по стовбуру. Це єдина центральноєвропейська рослина, що послуговується задля цього коренями-причіпками, які міцно впиваються в кору. Багато десятиліть рухається плющ усе далі догори, аж поки врешті-решт не досягає крони. Тут він здатен жити протягом століть, хоча такі старигани частіше трапляються на крутих скелях і фортечних валах. У фаховій літературі часто пишуть, що це обростання не шкодить деревам. Поспостерігавши за нашими деревами біля будинку, цю гіпотезу я підтвердити не можу. Навпаки: особливо сосни, що потребують дуже багато світла для своїх голок, ображаються на конкурентів, які затишно примостилися наверху. Їхнє гілля постійно відмирає, а це може надзвичайно послабити дерево, через що воно загине. Стебло плюща, що й саме здатне вирости завтовшки в дерево, огортає стовбур і обтяжує сосни та дуби, наче удав, який обвивається навколо людського тіла. Чіткіше цей ефект удушення видно на іншому видові — жимолості приморській. Рослина з гарними, подібними до лілій, квітками з радістю видирається по молодих деревах. У процесі вона так міцно обхоплює стовбурець, що під час подальшого росту на ньому стає видно сліди від сильних спіральних перетисків. Як я вже згадував, такі зрослі деревця охоче продають у вигляді дивовижних ціпків — на природі вони і так прожили б не набагато довше. Через загальмований ріст ці рослини відстають від решти потомства. І навіть якщо їм пощастить вирости, то який-небудь ураган переламає їхній стовбур у покрученому місці.

Омела не обтяжує себе тривалою процедурою росту догори. Вона найкраще росте відразу ж нагорі. З цією метою омела прилипає до дроздів, коли ті гострять об неї свої дзьоби, а відтак птахи переносять її липке насіння на верховіття. Одначе як рослина дає собі раду так високо нагорі, без жодного контакту через ґрунт із водою та поживними речовинами? Тих речовин високо в повітрі є предостатньо — у деревах. Із цією метою омела встромляє свої корені в гілку, на якій «сидить», і просто висмоктує все необхідне. Щоправда, вона й сама здатна до фотосинтезу, а отже, дерева-господарі втрачають через неї тільки воду та мінерали. Тому науковці називають омелу напівпаразитом. Хоча це обмаль допомагає ураженому дереву, адже поступово їх у кроні дерева стає все більше. Принаймні серед листяних дерев уражені екземпляри ви можете особливо добре побачити в холодну пору року: багато з них майже повністю вкриті паразитами, а в такій кількості це стає загрозливим для дерев. Постійне кровопускання ослаблює дерева, крім того, в них забирають щоразу більше світла. І наче цього ще не досить, корені омели спричиняють значне послаблення деревної структури в гілках. Через кілька років часто утворюються розломи, відтак зменшується крона. Іноді дереву цього всього вже забагато й воно просто вмирає.

Менш шкідливими є інші рослини, що використовують дерева тільки як підстилку, — мохи. Багато видів не мають коріння, що опускалося б у ґрунт, а тільки тримаються своїми паростками за кору. Без світла, без споживання поживних речовин, без води з ґрунту, ще й дерево залишається неторканим — чи це взагалі можливо? Так, щоправда, тільки тоді, коли ти дійсно зовсім невибагливий. Ніжний покрив ловить вологу через росу, туман чи дощ і зберігає її. Здебільшого цього не вистачає, бо дерева або виконують роль парасолей (смереки та подібні до них), або цілеспрямовано гілками спрямовують воду до своїх коренів (листяні дерева). В останньому випадку ситуація проста: мохи поселяються біля стовбура саме там, куди після зливи стікає вода. Це відбувається нерівномірно, бо більшість дерев стоять трохи криво. На верхньому боці невеличкого вигину утворюється маленький потічок, який перехоплюють мохи. Крім того, саме через те обростання мохом дерево не придатне для того, щоб за ним визначати сторони світу. Кажуть, що цей потічок мав би вказувати на навітряний бік, де дощ періщить об стовбур і там зволожує його. Але посеред лісу, де вітер гальмують дерева, дощ здебільшого падає вертикально. Окрім того, кожне дерево зігнуте в інший напрямок, а тому орієнтація за моховим покривом спричиняє тільки плутанину.

Якщо кора ще

1 ... 35 36 37 ... 59
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниче життя дерев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниче життя дерев"