BooksUkraine.com » Дитячі книги » Домбі і син 📚 - Українською

Читати книгу - "Домбі і син"

207
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Домбі і син" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 307
Перейти на сторінку:
жахливим досвідом.

О першій подано обід, що складався переважно з борошнистих страв та городини, і яга сама привела з в’язниці міс Панкі (лагідну синьооку крихітку, якій щорання мили голову і, здавалося, загрожували змити її нанівець), виголосивши повчання, що, хто сопе перед гостями, той не потрапить у царство небесне. Коли міс Панкі цілком і повністю засвоїла цю велику істину, їй дали рису, і вона проказала, як було заведено в замку, щось схоже на молитву, де зокрема висловлювалась подяка місіс Піпчін за добрий обід. Небога місіс Піпчін, Берінта, їла холодну свинину. Сама місіс Піпчін, стан здоров’я якої вимагав споживати тільки теплі страви, обідала смаженою бараниною, яку принесли окремо, накриту тарілкою та гарячу-прегарячу, і пахла вона дуже приємно.

Оскільки по обіді падав дощ, і не можна було прогулятися над морем, а здоров’я місіс Піпчін вимагало перепочинку після смаженини, то діти разом з Бері (інакше Берінтою) пішли до замкової в’язниці — порожньої кімнати, де з вікна виднілася стіна вапнякового каменю та бочка з водою, і де моторошно зяяв зруйнований камін без черені. І все ж ця кімната, оживши з їхнім приходом, була найкращою кімнатою в замку, бо Бері в ній гралася з дітьми, пустуючи і галасуючи не менше, ніж вони, аж доки місіс Піпчін, наче Кок-Лейнська мара, постукала сердито в стіну. Тоді діти втихомирилися, і Бері пошепки, до самого смерку, оповідала їм різні історії.

Замість чаю на підвечірок дітям подали багато молока з водою та хліба з маслом, а на Бері й місіс Піпчін чекав невеличкий чорний чайник. Сама місіс Піпчін дістала ще необмежену кількість грінок з маслом, принесених гарячими-прегарячими, як і бараняча смаженина. І хоч місіс Піпчін зовні вся вмазалась у масло, воно, здається, анітрохи не змастило її всередині, бо дама ця лишилася така ж люта, як і була, а жорстке сіре око і не думало м’якнути.

Після чаю Бері добула шкатулку для рукоділля з малюнком Королівського павільйону на кришці й заходилась працювати. Місіс Піпчін, начепивши окуляри й розгорнувши величезну книгу, оправлену в зелене сукно, почала куняти. І, щоразу вчасно прокидаючись, аби не звалитися в камін, вона давала щигля малому Бісерстонові за те, що той куняв теж.

Нарешті настав час дітям іти спати, і, проказавши молитви, вони пішли до ліжка. А що маленька міс Панкі боялася спати в темряві сама, то і місіс Піпчін вважала своїми обов’язком особисто затягти її нагору, наче ягня. Втішно було слухати, як міс Панкі ще довго по тому ревла в тій найгіршій кімнаті, а місіс Піпчін час од часу дерлася по сходах, аби нагримати на неї. Десь о пів на десяту аромат теплої телятини (здоров’я місіс Піпчін потребувало теплої телятини на ніч), додав різноманітності звичайному запахові дому, який міс Уїкем назвала «духом будівлі», і замок незабаром поринув у сон.

Сніданок наступного дня був схожий на підвечірок напередодні. Різниця полягала в тім, що замість грінок місіс Піпчін їла солодкі булочки і коли скінчила, стала ще дразливіша. Юний містер Бісерстон читав уголос чийсь родовід з біблії (за мудрим вибором місіс Піпчін), освоюючи власні імена з легкістю та ясним розумом людини, що спотикається на топчаку. Далі міс Панкі забрали мити голову, а містера Бісерстона — робити йому щось солоною водою, після чого він завжди повертався дуже сумний і пригнічений. Поль і Флоренс разом із Уїкем, що не просихала від сліз, пішли тим часом на берег, а десь біля полудня під керівництвом місіс Піпчін відбулося вранішнє читання. Однією з особливостей методу місіс Піпчін було не давати дитячому розумові, як пуп’янкові, розпускатися й розвиватись поволі, а натомість розкривати його силоміць, як устричну скойку. Тому кожне прочитане оповідання завершувалося звичайно приголомшливою мораллю: героя — нечемного хлопчика — в кращому випадку роздирав ведмідь або лев.

Отак жилося в господі місіс Піпчін. По суботах приїздив містер Домбі, і Флоренс та Поль ішли пити чай до нього в готель. Цілу неділю вони проводили з ним, і перед обідом майже завжди каталися в екіпажі, причому містер Домбі, здавалося, множився, як супротивники Фальстафа, бо бундючився принаймні удесятеро більше. Недільні вечори завжди були найсумнїші, бо місіс Піпчін мала за звичай бути тоді особливо лиха. Міс Панкі здебільша в жахливо пригніченому настрої привозили від тітки з Ротінгдена, а містер Бісерстон, батьки якого жили в Індії і який від утрені і до вечірні мусив сидіти у вітальні навитяжку, головою до стіни, так страждав своєю юною душею, що одного недільного вечора спитав у Флоренс, чи не підкаже вона, як йому повернутись назад до Бенгалії.

А втім, усі говорили, що місіс Піпчін має свою систему виховання дітей. І дійсно вона її мала. Задираки повертались додому досить приборкані, проживши лише кілька місяців під її гостинним дахом. Казали також, що з боку місіс Піпчін було надзвичайно благородно присвятити себе такому життю, віддаючи дітям усі свої почуття й перемігши своє особисте горе після того, як серце містера Піпчіна розірвалось у перуанських копальнях.

Поруч з цією винятковою старою леді Поль у своїм кріселку, поставленім навпроти каміна, міг сидіти як завгодно довго. Він, здавалося, не знав, що таке втома, коли пильно вдивлявся в обличчя місіс Піпчін. Він не любив її і не боявся, але в отій своїй старечій примхливості, здавалося, знаходив у ній щось страхітливо привабне. Він міг сидіти, гріючи руки, і дивитись на неї так довго, що місіс Піпчін, дарма що була яга, починала ніяковіти. Одного разу, лишившися з ним віч-на-віч, вона спитала Поля, про що той думає.

— Про вас, — безсоромно відповів Поль.

— І що ж ви про мене думаєте?

— Я думаю, що ви, певне, вже дуже стара.

— Таких речей, молодий чоловіче, говорити не слід, — зауважила дама. — Такого не говорять.

— Чому? — зацікавився Поль.

— Бо це неввічливо, — буркнула місіс Піпчін.

— Неввічливо? — перепитав Поль.

— Неввічливо.

— Уїкем каже, що неввічливо їсти самій баранячі котлети і грінки, — наївно промовив Поль.

— Уїкем, — почервоніла місіс Піпчін, — уїдлива, розбещена, нахабна потіпаха.

— Що це значить? — не зрозумів Поль.

— Хай це вас не

1 ... 35 36 37 ... 307
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Домбі і син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Домбі і син"