Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Приклад: Так, вироком місцевого суду від 22.01.2007 р. Е. був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 321 ч. 1 КК і йому було призначене покарання у виді 1 року позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначене покарання у виді 5 років 1 місяця позбавлення волі. З вступної частини вироку видно, що Е. був раніше судимий за ст. ст. 185 ч. 2 і 186 ч. 2 КК на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням. Таким чином, суд частково приєднав до знову призначеного покарання 4 роки 1 місяць позбавлення волі за попереднім вироком. Тим часом, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що по першій справі відносно Е. був обраний запобіжний захід — взяття під варту і він під вартою знаходився 1 рік 3 місяці і 22 дні. Таким чином, невідбута частина покарання за попереднім вироком склала 3 роки 8 місяців 04 дня (5 років — 1 рік 3 місяці 22 дня)[154].

Якби навіть суд повністю приєднав правильно встановлену невідбуту частину покарання за попереднім вироком до новопризначеного покарання, то вона склала би тільки 4 роки 8 місяців 09 днів (3 років 8 місяців 09 днів + 1 рік). Звідси можна зробити висновок, що засудженому Е. прийдеться відбувати “зайві” 4 місяці 22 дня. Крім того, якщо виникне згідно ст. 81 КК питання про умовно-дострокове звільнення Е. від відбування покарання (при відбутті останнім не менше двох третин строку покарання), то воно буде розглянуто пізніше на 11 місяців 09 днів. Ось до яких помилок може привести «просте» не встановлення судом невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Верховний Суд України неодноразово в своїх рішеннях звертав увагу судів на те, що ті повинні точно встановлювати невідбуту частину покарання і вказувати його вид і розмір в новому вироку.

Приклад: Районний суд вироком від 15.09.2005 р. засудив Б. за ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки 3 місяці позбавлення волі. Верховний Суд України вирок скасував і вказав, що міський суд постановою від 18.12.2003 р. звільнив засудженого Б. від відбування покарання умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 22 дні. 17.02.2004 р. та 20.12.2004 р. Б. учинив нові злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 186 КК, тобто до закінчення строку відбування покарання. Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 26 постанови Пленуму, при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком. Тому суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. Однак суд зазначені вимоги закону порушив, призначаючи Б. покарання за новим вироком, він не визначив та не приєднав до цього покарання не відбуту засудженим частину покарання за попереднім вироком[155].

Вказівка про невідбуту частину покарання у вступній частині вироку, наприклад, з урахуванням наведених вище прикладів, може бути наступною:

- “раніше засудженого 17 березня 2007 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3 КК України до трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням строком на два роки. Невідбута частина покарання складає два роки один місяць дванадцять днів позбавлення волі”;

- “раніше засудженого 13 березня 2006 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3 КК України до трьох років позбавлення волі. Невідбута частина покарання складає два роки один місяць вісім днів позбавлення волі”;

— “раніше засудженого 13 березня 2006 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ст. 185 ч. 3 КК України до трьох років позбавлення волі. Невідбута частина покарання складає один рік одинадцять місяців два дні позбавлення волі”.

3. Загальний строк покарання визначається в межах максимального строку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КК України.

Так, при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу.

Це означає, що розмір штрафу не повинен перевищувати 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального кодексу не передбачений вищий розмір штрафу (ч. 1 ст. 53 КК). Строк позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не повинен перевищувати 5 років (ч. 1 ст. 55 КК). Строк громадських робіт не може перевищувати 240 годин (ч. 2 ст. 56 КК). Строк виправних робіт і службового обмеження для військовослужбовців не повинен перевищувати 2 років (ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58 КК). При цьому звертаємо увагу суддів на те, що згідно з ч. 2 ст. 72 КК при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді виправних робіт або службового обмеження для військовослужбовців складанню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком самостійно. Строк арешту не може перевищувати 6 місяців (ч. 1 ст. 60 КК), а строк обмеження волі, — 5 років (ч. 1 ст. 61 КК). Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців не може перевищувати 2 років (ч. 1 ст. 62 КК). Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років (ч. 2 ст. 63 КК). Разом з тим, для останнього випадку, законодавець зробив виняток з правил, вказавши, що у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років (ч. 2 ст. 71 КК). При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

В.І. Тютюгін правильно відзначає, що покарання за сукупністю злочинів шляхом застосування принципу складання покарань призначених за окремими вироками повинно відповідати ряду вимог, зокрема, “межі такого складання визначаються за більш суворим видом покарання, незалежно від того, за яким