Читати книгу - "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"

убогі! Чортзна-що не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров'ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть… та й спитайте Тойді себе: що ми?… Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?… То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!., правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, їсте на здоров'я Та славите Запорожжя. А чиєю кров'ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу! Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!., за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, И свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. О така-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай [те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!

14 декабря 1845 Вьюнища

Давидові псалми{82}
1. «Блаженний муж на лукаву…» Не вступає раду І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі Господньому Серце його й воля Навчається, і стане він, Як на добрім полі Над водою посажене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє, А лукавих, нечестивих І слід пропадає, Як той попіл над землею Вітер розмахає. І не встануть з праведними Злії з домовини, Діла добрих оновляться, Діла злих загинуть. 12. «Чи Ти мене, Боже милий…» Чи Ти мене, Боже милий, Навік забуваєш, Одвертаєш лице Своє, Мене покидаєш? Доки буду мучить душу І серцем боліти? Доки буде ворог лютий На мене дивитись І сміятись!.. Спаси мене, Спаси мою душу Да не скаже хитрий ворог: «Я його подужав». І всі злії посміяться, Як упаду в руки, В руки вражі, спаси мене Од лютої муки. Спаси мене, помолюся І воспою знову Твої блага чистим серцем, Псалмом тихим, новим. 43. «Боже, нашими ушима…» Боже, нашими ушима Чули Твою славу, І діди нам розказують Про давні кроваві Тії літа: як рукою Твердою Своєю Розв'язав Ти наші руки І покрив землею Трупи ворожі. І силу Твою восхвалили Твої люде і в покої, В добрі одпочили, Славя Господа!.. А нині!.. Покрив єси знову Срамотою свої люди, І вороги нові Розкрадають, як овець, нас І жеруть!.. Без плати І без ціни оддав єси Ворогам проклятим. Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідям, Покинув нас, яко в притчу Нерозумним людям. І кивають, сміючися, На нас головами, І всякий день перед нами Стид наш перед нами. Окрадені, замучені, В путах умираєм, Не молимось чужим богам, А Тебе благаєм: Поможи нам, ізбави нас Вражої наруги, Поборов Ти першу силу, Побори ж і другу, Ще лютішу!..{83} Встань же, Боже, Вскую{84} будеш спати, Од сльоз наших одвертатись, Скорби забувати! Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже, поможи нам Встать на ката знову. 52. «Пребезумний в серці скаже…» Пребезумний в серці скаже, Що Бога немає, В беззаконії мерзіє, Не творить благая. А Бог дивиться, чи є ще Взискающий Бога. Нема добретворящого, Нема ні одного. Коли вони, неситії Гріхами, дознають? Їдять люди замість хліба, Бога не згадають, Там бояться, лякаються, Де страху й не буде. Так самі себе бояться Лукавії люде. Хто ж пошле нам спасеніє, Верне добру долю? Колись Бог нам верне волю, Розіб'є неволю. Восхвалимо Тебе, Боже, Хваленієм всяким; Возрадується Ізраїль І святий Іаков. 53. «Боже, спаси, суди мене…» Боже, спаси, суди мене Ти по Своїй волі. Молюсь, Господи, внуши їм Уст моїх глаголи. Бо на душу мою встали Сильнії чужії, Не зрять Бога над собою, Не знають, що діють. А Бог мені помагає, Мене заступає І їм правдою Своєю Вертає їх злая. Помолюся Господеві Серцем одиноким І на злих моїх погляну Незлим моїм оком. 81. «Меж царями-судіями…» Меж царями-судіями На раді великій Став земних владик судити Небесний Владика. «Доколи будете стяжати І кров невинну розливать Людей убогих? а багатим Судом лукавим помагать? Вдові убогій поможіте, Не осудіте сироти І виведіть із тісноти На волю тихих, заступіте Од рук неситих». Не хотять Познать, розбити тьму неволі, І всує Господа глаголи, І всує плачеться земля. Царі, раби – однакові Сини перед Богом, І ви вмрете, як і князь ваш І ваш раб убогий. Встань же, Боже, суди землю І судей лукавих. На всім світі Твоя правда. І воля, і слава. 93. «Господь Бог лихих карає…» Господь Бог лихих карає Душа моя знає. Встань же, Боже, Твою славу Гордий зневажає. Вознесися над землею Високо, високо, Закрий славою Своєю Сліпе горде око. Доки, Господи, лукаві Хваляться, доколи Неправдою? Твої люди Во тьмі і неволі. Закували… Добро Твоє Кров'ю потопили, Зарізали прохожого, Вдову задавили І сказали: «Не зрить Господь, Ніже теє знає». Умудрітесь, немудрії, Хто світ оглядає, Той і серце ваше знає І думи лукаві. Дивітеся ділам Його, Його вічній славі. Благо тому кого Господь Карає меж нами, Не допуска, поки злому Ізриється яма. Господь любить свої люди, Любить, не оставить, Дожидає, поки правда Перед ними стане. Хто б спас мене од лукавих І діюгдих злая? Якби не Бог поміг мені, То душа б живая Во тьмі ада потонула, Проклялась на світі. Ти, Господи, помагаєш По землі ходити. Ти радуєш мою душу І серце врачуєш, І пребудет Твоя воля І труд Твій не всує. Вловлять душу праведничу, Кров добру осудять. Мені Господь пристанище, Заступником буде, І воздасть їм за діла їх Кроваві, лукаві, Погубить їх, і їх слава Стане їм в неславу. 132. «Чи є що краще, лучше в світі…» Чи є що краще, лучше в світі, Як укупі жити, Братам добрим добро певне Пожить, не ділити? Яко миро добровонне З голови честної На бороду Аароню{85} Спадає росою І на шитії омети Ризи дорогої; Або роси Єрмонськії На святії гори Високії Сіонськії Спадають і творять Добро тварям земнородним, І землі, і людям, — Отак братів благих своїх Господь не забуде, Воцариться в дому тихім, В сім'ї тій великій, І пошле їм добру долю Од віка довіка. 136. «На ріках круг Вавилона…» На ріках круг Вавилона, Під вербами в полі, Сиділи ми і плакали В далекій неволі І на вербах повішали Органи глухії, І нам стали сміятися Едомляне злії: «Розкажіть нам пісню вашу Може, й ми заплачем. Або нашу заспівайте, Невольники наші». Якої ж ми заспіваєм?… На чужому полі Не співають веселої В далекій неволі. І коли тебе забуду, Ієрусалиме, Забвен буду, покинутий Рабом на чужині. І язик мій оніміє, Висохне, лукавий, Як забуду пом'янути Тебе, наша славо. І Господь наш вас пом'яне, Едомськії діти, Як кричали ви: «Руйнуйте, Руйнуйте, паліте Сіон святий!» Вавилоня Дщере окаянна! Блаженний той, хто заплатить За твої кайдани! Блажен! блажен! Тебе, злая, В радості застане І розіб'є дітей твоїх О холодний камень. 149. «Псалом новий Господеві…» Псалом новий Господеві І новую