Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Чимало й українських рослин, особливо лікарських, цілющих мають подібні назви: золоте дерево — обліпиха; золотий корінь — оливник; золототисячник — астрагал, інакше — божі ручки; золотоцвіт — хризантема; золотень, золотопера, золотобородник та ін.

Входить хема й у назви коштовних каменів і прикрас: хемавала, хемапала — перлина, хемакадала — корал, хеманґада — золотий браслет, хемасутрака — різновид намиста, хемаратна — прикраса з золота й коштовного каміння. Є й українська прикраса — <103> злото. І, звичайно ж, хема творить терміни на означення золотих справ майстра — хемакара, хемакарака, хемала, досл. «золотар», «золотороб».

Таким чином, хема в санскриті — високостатусне слово, як і в українській мові золото, золотий тощо. Що видно із відбиття їх хоча б в українському фольклорі, надто казках: дуб золотокорий, кінь золотогривий, птах золотокрилий або золотоперий, воли золоторогі, парча золототкана, ридван злотокований, перстеник золотий, келих золотий, храм золотоверхий тощо. Київські Золоті Ворота теж із цього ряду.

Наявність індійського жіночого імені Хема — «Золото» спонукає уважніше придивитися до українського жіночого імені Хима. Його можна було б сприйняти за скорочену форму якогось християнського жіночого імені, скажімо, Єфимія, якби таку ж назву не мали в Україні річки й населені пункти. На Чернігівщині є річка Хима, притока Остра, а в Індії — річка Хема. У Ніжинському районі на Чернігівщині, біля села Зоньки, є річка Химівка, притока В’юниці (СГУ, 589). Причому назва села Зоньки може споріднюватися зі словом хінді sona — «золото» (ХРС, ІІ 745). Цілком можливо, що первісна назва села — Соньки, й вона — семантичний двійник гідроніма Химівка.

На тій же Чернігівщині є річка Золотинка, ліва притока Десни, вона ж — Золотиця (СГУ, 216). Чернігівщина взагалі має чимало, як на нас, прикметних назв. Матір’ю Деві, дружини Рудри-Шіви, була небесна апсара (русалка) Мена. А на Чернігівщині є річка й місто Мена. Річка Мена є і в Індії. Індійська Деві — «Богиня» тотожна слов’янській Діві, а в цьому ж ареалі маємо річки Дівиця, Дівичка, Дівичин, Дівич-ріка, Салтикова й Володькова Дівиця тощо. Подібні назви поширені по всій Україні. Це, поза сумнівом, свідчення давнього й глибокого шанування нашими предками Діви-Деві — богині-воїтельки, богині-захисниці, Матері міст руських.

В Україні рясно «золотих» назв, особливо в басейні Сіверського Дінця (річки Золота, Золочівка, Золота Струя, яри Золотий, Золотарів тощо). У цьому ж басейні — назва Химчина, її має болото (цікаво, що саме щодо боліт нерідко вживане означення золотий). Очевидно, болото Химчина колись було річкою, бо назва стоїть у жіночому роді.

Чимало подібних назв і в басейні Дністра (СГУ, 216). Сюди ж лягає і назва Золотоноша — ріки й міста на Черкащині. Із Золотоноші походить відомий індолог, академік О.Баранников (1890–1952), випускник Київського університету, потім професор Ленін<104>градського університету, директор Інституту сходознавства, з 1939 року — дійсний член Академії наук СРСР. 1990 року в священному місті Чітракута його оголошено індійським святим. За титанічну працю над перекладом велетенської «Рама-чаріта-манаси» («Священне озеро подвигів Рами»), інакше — «Рамаяни» Тулсідаса; переклад цей побачив світ російською мовою 1948 року.

На означення золота санскрит має два десятки синонімів: kanaka, kanchana, rukma, suvarna, hiranya тощо (ESD, 186). Із них найактивніші в творенні імен, назв і термінів hiranya (Хіраньяґарбга, Хіраньяретас, Хіраньяпані, Хіраньякашіпу та ін.), kanchana (Канчанаґірі, Канчанапрабга, Канчанамала, Канчанашекхара й ін.), rukma (Рукма, Рукмін, Рукміні, Рукмакеша, «Золотокосий» тощо). Рукміні, «Золота», «Із золота» — дружина Крішни й донька царя Бгішмаки (ім’я тотожне українському прізвищу Бушмака); її ім’я споріднене з латиським прізвищем Рукмане. Друге ім’я царя Бгішмаки — Рукма, тобто «Золото», а брат Рукміні — Рукмін, «Наділений золотом».

Що ж до санскр. kanaka — «золото», то в Криму, між Алуштою і Судаком, є ручай Канака (СГУ, 238). Це при тому, що Крим надзвичайно багатий на індоарійські релікти, в тому числі й назви. Серед них є і «золоті», тобто ті, в основі яких лежать слова із значенням «золото», «золотий» тощо.

Таким чином, є підстави вважати боспорське жіноче ім’я Хемата високостатусним, жрецьким, пов’язаним із поклонінням давнім жіночим божествам, насамперед Деві-Діві — дружини Шіви й Лакшмі — дружини Вішну, богині багатства, яку ще називають Богиня-Золото. Ім’я Хемата виявляє спорідненість із санскритським жіночим іменем Хема — «Золото» й українським Хима, з індійською річковою назвою Хема й українськими гідронімами Хима, Химівка, Химчина тощо. <105>

Боспорські написи різного періоду (переважно ІІ — ІІІ ст.) містять імена Дей та імена з компонентом дей. Імена явно не іранські, бо в іранських мовах дей має виразно негативний зміст — «злий дух», «демон», «дев». Позитивне значення слово має тільки в ін<105>дійських, слов’янських та грецькій мовах.

Імен Дей у боспорських написах кілька, а з компонентом дей — до двох десятків, і деякі з них мають паралелі в козацьких та сучасних українських прізвищах. Ми розглянемо найцікавіші з них: Балодей, Гармодей, Сакдей, Хардей.

Балодей, син Деметрія. Напис № 1276 на уламку біломармурової плити з двох шматків, знайдених у 1869–1870 рр. при прокладанні залізниці південніше городища Танаїс. Зараз — в Ермітажі. Датується 506 роком боспорської ери, що відповідає 209 р. н. е. (КБН, 763).

Балодей, син Деметрія. Напис № 1279 на плиті з білого мармуру, складеній з 51 уламка, знайденій у Недвиговці тоді ж. Зараз також в Ермітажі. Балодей тут означається гімнасіархом, тобто начальником гімнасія. Другий напис датований 522 р. боспорської ери, тобто 225 р. н. е. Різниця в датуванні обох написів — 16 років. Якщо Балодей обох написів одна й та сама особа, то саме в цьому часовому проміжку він і став гімнасіархом.

Напис № 1279