Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Балодей, син Деметрія. Напис № 1281 на плиті з білого мармуру, знайденій тоді ж у Недвиговці й частково відновленій з 24 уламків. Зараз — в Ермітажі. Правий бік плити майже втрачений, у верхній частині вирізьблено два орли й вінок між ними. Повністю зберігся лівий орел, частина вінка й хвіст правого орла. Напис уміщено під цим зображенням. Датується першою третиною ІІІ століття, бо напис зазначає, що пам’ятник поставлено при царі Тіберії Юлії Рескупориді (правив у 211–226 рр.).

Балодей цього напису названий серед так званих «прийомних братів». Не виключено, що всі Балодеї трьох написів — одна й та сама особа, оскільки всі три написи знайдені майже в одному місці. Але можливо, що Балодей останнього напису зовсім інша особа, а однакове у всіх трьох ім’я батька — Деметрій, пояснюється поширеністю на Боспорі імені Деметрій. І це справді так. Причому показово, що ім’я Деметрій поєднане з іменами Сінд і Сіндок, які недвозначно засвідчують приналежність їх носіїв до <106> сіндів, індоарійського племені в Північному Причорномор’ї. У боспорських написах засвідчено 12 імен Сінд, Сіндок, Сіндей і деякі з них саме в сполученні з іменем Деметрій. Зокрема, в списку переможців спортивних змагань на честь Гермеса (№ 1137; плита знайдена 1895 р. в Анапі, датована ІІІ ст. до н.е., зараз — у Керченському музеї) значаться: Сінд, син Деметрія і двічі — Деметрій, син Сіндока (КБН, 670–676). З чого видно: і серед сіндів ім’я Деметрій було популярне. Що це не випадково, засвідчує і вірменська легенда про трьох братів, яку співвідносять з літописною легендою про Кия, Щека й Хорива. Легенда мовить, що батьки трьох братів — двоє індійських князів, і одного звали Деметр. Прикметно й те, що і в циганів поширене прізвище Деметер, а цигани — індоарійський народ, батьківщиною його вважається Пенджаб і Раджастхан. У Пенджабі й досі живуть чонгари, що їх дехто вважає предками циган. В Україні ж є півострів Чонгар, омиваний Сивашем. І тут виявлено трипільські пам’ятки, які відбивають ведійські уявлення.

Афіаг, син Балодея. Ім’ясполучення в тому ж написі № 1279, де й гімнасіарх Балодей, син Деметрія. Можна припустити, що Афіаг міг бути сином гімнасіарха Балодея. Таке припущення імовірне, бо часова різниця написів, де згадується Балодей, син Деметрія, складає 16 років. Може бути, що Балодей, батько Афіага, не причетний до гімнасіарха Болудея.

Що ж до імені Афіаг, то, можливо, це грецька передача імені Астьяг. Таке ім’я мав, наприклад, останній мідійський цар (585–549 рр. до н.е.), якого вавилонська хроніка називає Іштумегу (Іштувегу), про якого пише Геродот і який 549 р. до н.е. зазнав поразки від перського царя Кіра. Тобто ім’я Афіаг вочевидь не грецьке, а принаймні мідійське.

Боспорське ім’я Балодей має індійського двійника, ім’я Баладева — його мав старший брат Крішни. Якщо Крішна воїнське й пастушницьке божество, то Баладева — землеробське, що засвідчують його епітети: Халабгріт — «Плугоносець», Халадгара — «Плугодержець», Халаюдга — «Озброєний плугом», Лангалі — «Лемішник», «Наділений лемехом». Має він і інші імена з Бала: Баларама, Балабгадра чи просто Бала, мовою хінді відповідно Бальрам, Бальбгадра та Баль (пор. українське прізвище Баль).

Санскр. Баладева, хінді Бальдев — одне з найуживаніших імен брата Крішни. Ім’я складають компоненти бала+дева, де бала — «сила», «могутність», «влада», а <107> дева — «бог», «владика», «цар» (як шанобливе звертання), «божественний», «небесний» (СРС, 284, 462). Тобто ім’я Баладева означає «Могутній бог», «Могутній владика». Іноді це ім’я тлумачать як «Білий бог», «Білобог», що теж знаходить певні паралелі на українському грунті, про що далі. Імена Баладева, Балавіра, Баларама, Балабгадра, можуть мати спрощену форму — Бала (хінді — Баль), а Баларама — Рама (хінді Рам). Це його ім’я вживається і в складних іменах, щоправда, не на означення самого Баладеви, а на означення людей або речей, близьких чи належних йому. Наприклад, Балапрасу, «Народителька Бали» — епітет Рохіні, матері Баладеви; Балануджа, «Народжений після Бали» — епітет Крішни; Баланчіта — назва сопілки Баладеви.

Одне з імен Баладеви — Балабгадра, витлумачуване як «Могутній благодаттю». Сестру Баладеви й Крішни звали Субгадра — її Крішна допоміг викрасти воїнові Арджуну в дружини, хоча Балавіра волів видати сестру за старшого з братів-кауравів. В обох іменах спільний компонент бгадра — «благо», «щастя» (СРС, 475). Тотожні, але вже значеннєво, й перші компоненти — бала та су. Де су — у санскриті суфікс, що підсилює основне слово. Тож імена Субгадра й Балабгадра означають «Могутній/Могутня благом», «Славний/Славна щастям». Однакове значення виражене суфіксальним і лексичним засобами.

Боспорське ім’я Болудей відноситься до ІІІ ст., але писемно вигулькує знову в «Реєстрі Війська Запорозького 1649 року». Тобто через майже півтори тисячі років. Але вже як козацьке прізвище Болудей і Білдей. Саме такі прізвища мали козаки Переяславського полку Федір Болудей (Заворицька сотня) та Чигиринського (Бужинська сотня) — Тиміш Білдей (РВЗ, 343, 35).

Козацькі прізвища Болудей та Білдей, як бачимо, досить рідкісні — вони засвідчені лише в Переяславському й Чигиринському полках. Показово, що в Переяславському полку і в тій самій Заворицькій сотні служив козак Максим Бамбиренко. Прізвище це може бути похідним від дещо видозміненого на українському грунті імені Балвір, яке має і форму Балбир. Як дещо видозміненими є і прізвища Білдей та Болудей, порівняно з санскритським Баладева, хінді Бальдев та боспорським Балодей — таке явище закономірне й зрозуміле. Якщо це справді так, то одна Заворицька сотня подає два козацькі прізвища, утворені від різних імен одного землеробського божества. А сотником сусідньої Воронківської сотні цього ж Переяславського полку був Богдан Криш<108>ненко. Крім того, в сусідніх Корсунському й Канівському полках засвідчені прізвища Балвір, Бальвір, Балбир та Балбиренко. Що й собі свідчить: фіксація тут козацького прізвища Болудей зовсім не випадкова.

У мові хінді існує діалектна форма імені Бальдев — Бальдау. Вона, зокрема, засвідчена в «Прем-сагарі» Лаллу джі Лала, творі, створеному на рубежі XVIII–XIX ст. на основі легенд про Крішну й Баладеву. Твір цей переклав російською ще 1937 року Олексій Баранников, відомий