Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Нас як скупарів неславив.

Варто взяти дещо страви

Й занести там на поклін.

Месрур

Страви! Сьому ненажері!

Радше вислать до вечері

Його самого к чортам,

Таж три ночі він давився,

Їв, і пив, і веселився,

А не дав ні крихти нам!

Халіф

Добре, Джіафаре милий.

Гей, Месруре! Йди в сій хвили

В нашу кухню й набери

Щонайліпших страв і м’яса.

А вважай набрати маса,

Щоб наїлись хлопи три.

За годину по тім слові

Страви вже були готові,

А халіф, і Джіафар,

І Месрур знов перебрались

За купців і поспішались

В темне місто на базар.

А з базару далі жваво

Вуличками вліво, вправо

Аж туди, де жив Бассім.

Бачать здалека, і зирять,

І очам своїм не вірять:

Тьфу! освітлений весь дім!

Наближаються на волос -

Го, Бассімів любий голос

Аж лунає: «Я Бассім!

Там на небі честь аллаху,

На землі не маю страху.

Дулі тичу в ніс усім!»

Став халіф. «Що за причина?

Сей поганий пиячина

Чи собі жартує з нас?

Я халіф - і бачте диво!

Моїй власті неможливо

Прикрутить його на час!

Слухай, любий Джіафаре,

Я дізнатись мушу варе,

Де він гроші нині взяв?

Бач, потвора та безбожна!

Як співа! Сказитись можна!

Взір для всіх таких роззяв!»

Джіафар не рад тій вісти:

До медведя в гавру лізти

Й до Бассіма - все одно.

Та перечитись - не платно.

Він застукав делікатно

У Бассімове вікно.

«Хто там? - чути крізь віконце

Грубий голос.- Щоб вам сонце

Не світило ні на п’ядь!

Певно, знов ті дамасценці -

Трясця їх поганій неньці! -

Лізуть ніч мені псувать!»

Джіафар

Ні, Бассіме, любий друже!

Ти на нас не сердься дуже,

Не ганьби нас і не гудь!

Завтра вже нам в путь збираться,

І прийшли ми попрощаться,-

Тож впусти нас, ласкав будь.

Бассім

Відколи я друг ваш любий?

От ідіть до чорта в зуби,

Ще й візьміть прощання те:

Хай вам голови облізуть,

Пси по смерті марша ріжуть,

Двір будяччям заросте!

Джіафар

О Бассіме, чи ж не сором

Нас прощать таким докором?

Ми ж по щирості прийшли

На розмову на миленьку

Й невеличку, й немаленьку

Ми вечерю принесли.

Бассім

Ви вечерю? Як рак чихав!

Щоб ти по тій правді дихав!

Десь би в лісі вовк іздох!

А втім, що мені до того!

В мене нині доста свого,

Накормив би ще зо двох.

Джіафар

Ні, Бассіме, даром божим

Так помітувать не можем:

Що для тебе принесли,

Того нам назад не брати,

Се вже мусиш ти прийняти,

Щоб задарма ми не йшли.

А не хочеш нас впустити,

Зволь лиш шнур з вікна спустити,

Ми тобі прив’яжем кіш.

Ну, пристав Бассім, цікавий,

Що приносять сі роззяви!

Певно, огірків за гріш.

Шнур спустив - і тягне живо.

В кіш заглянув: що за диво!

Там фазани, орябки,

Куропатви, мармелади,

Конфітури для принади,

І горіхи, і сливки.

«Що,- гукнув він,- за помана?

Певно, де в якогось пана

Кухню обікрали ви!

Бо платить за все те гроші,

Се вам, скупарі хороші,

Не прийшло до голови».

Джіафар

Ні, Бассіме! Коб здорові,

Ми є люди гонорові.

Як прийняв наш хліб та сіль,

Гріх би був тобі незмитий

Нас до хати не впустити

І прогнати геть відсіль.

Сим Бассім наш удобрухавсь.

Трохи ще бурчав і чухавсь,

Далі двері він відпер,

Гостей запросив до хати,

При столі просив сідати.

«Ну, погостимось тепер!

Бачте,- мовив,- любі гості:

Й пес не йде на голі кості,

Суха ложка рот дере,

Як до мене ви голіруч,

Я вам тим же, ще й обіруч,

Сиплю мокре за сире.

А як я сьогодні бачу

Преподобну вашу вдачу,

Що ви люди людяні,

То вже й дурень теє знає:

Сама честь тут вимагає

Бути чемним і мені.

Прошу, сядьте, пийте, їжте!

Щось веселого повіжте,

Бо я нині дуже рад.

Випить хочеться в компанії,

Заспівати пісні п’янії…

Ну-ко, шулем! Бий вас град!

Знаєте, сьогодні в мене

Був деньок… Ой рідна нене!

Як жию, в такім не був.-

Як кобеля та за возом,

Я трепався, тратив розум,

Думав: бог мене забув.

Та проте аллах великий

Весь той глум і клопіт дикий

Повернув на благодать.

Головна річ, щоб держаться,

Лихові не піддаваться,

Туск до голови не брать.

Знаєте, сьогодні в суді

Був я у такій паскуді!..

В п’яти били… фе, скандал!..

Бачилось: згорю зо стиду!

Бачилось: не вкажу виду,

Десь западусь у провал.

А проте - тут б’ють, кров бризька,

А в вухах, мов муха зблизька,

Пісенька одна дзвенить:

Гарна пісенька, жартлива,

Мов віщує, що ся злива

Зміниться, мине за мить.

І ся пісня, злота муха,

Не вступається з-над вуха

І дзвенить, бринить весь день.

Прошу, їжте! Я ж, як знаю,

Вам сю пісню заспіваю,

Ось послухайте лишень!»

Бассімова пісня

Десь в далекім краю

Був собі султан,

Для своїх підданих

Дуже