Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

Я завмираю напівшляху.

Він там..

З черговою забавкою на вечір..

Хотілося зараз же розвернутися і піти геть, до своєї зіроньки в очах якої я відчуваю бажання жити.Продовжувати свій шлях, і виправдовуватися тим що окрім мене ніхто їй не потрібен.

Але ж ні.

В мені розбурхується ревність.

Це почуття, що з'їдає з середини.Знищує ту броню, що так довго вимальовувала, вдавала байдужість.

Хотілося як в старі і добрі часи показати, хто тут та єдина, яка має повне право на нього..

І хоч я не маю такого права, але відстояти честь подруги я в змозі.Якого біса поруч з ним крутиться якась шмара.

-Люба у тебе є доля секунди, щоб забрати свої лапи від нього і піти нахуй звідси- слів щодо цієї дівиці не добираю, адже самий її вигляд викликає відразу..

-А ти хто така щоб мені указувати.Знайди собі іншого і вали нахрін звідси- відповідає якомога жорстокіше, чим пробуджує в мені лише більший азарт..

-Якщо ти не хочеш зараз збирати залишки свого волосся поломаними руками то матом тебе прошу йди звідси- ціджу розлючено і здається в якийсь момент розумію що вона дослуховується моїх порад, і швиденько зісковзає з його рук направляючись до виходу.

За весь цей час мого діалогу Андрій не промовив ані слова.Та й його здається забавляє така ситуація, це я розумію помітивши його задоволену фізіономію. Пам'ятаю чим закінчувалися мої сцени ревності, він пишався мною, і полюбляв вибачатися.

Ох як він вибачався..

Стоп щось мене не туди понесло, і вибачатися ні один з нас сьогодні точно не буде.Хоча б тому що він не може підняти свій зад з крісла..

-Ну ти й стерво..Ось так взяла і обламала мені вечір- хижо посміхається потягнувшись до чарки, яку я миттю вириваю з його рук і займаю положення навпроти контактом очі в очі..

-Міг би доречі й подякувати мені- з задоволенням і без крихти сорому відпиваю цей алкоголь і миттю кривлюся..

Гидота справжня.Ніколи не розуміла тих людей що відчувають залежність від цього напою.

-Подякувати- його брови здивовано злітають в гору- скидаю шляпу, мадам..такого від вас я точно не очікував- вимовляє якомога саркастично, викликавши в мені посмішку..

-Такого то чого саме.Чомусь мені здається саме того ти й очікував, адже знав що я прийду. Чи не так котику?

-Ох.Мишко, ти відкидаєш мене на чотири роки назад, коли єдиною нашою проблемою було мій батько..

-А зараз хіба щось змінилося?- киваю на бармена і він без вагань додає мені сміливості у вигляді рідини..

-А тепера через твій вчинок, проблем лише додалося..

-Це ще яких?- не звожу погляду, стійка і спокійна зовні, хоча це зовсім не так.

У душі вирує справжнісінький океан, який розхитує хвилі і мене буквально штормить.

-Сніжанна, твоя дитина- вимовляє більш спокійно і тихо..

-Послухай мене уважно!- викарбовую кожне слово.

Можна було б так не злитися адже він п'яний і все таке, але я знаю про те що у тверезого на умі то в п'яного на язиці..

-Моя дитина ніколи не була для мене поміхою.Вона найбільше щастя у моєму житті..А що ж ти?Де твій стимул?Чого ти хочеш від життя, заради кого ти прокинаєшся кожного ранку і йдеш на роботу, а потім прспішаєш додому тому що на тебе там чекають?Ти просто забився у своєму куточку спускаючи всі собак саме на мене..Тому що тобі так зручно!Бідний нещасний Андрійко .Його зрадили, кинули, обманом затягли в ліжко найкращрї подруги, а потім одружили на собі..

-Звідки ти?- його очі збільшені у розмірах..

-Звідки я знаю?Та тому що я була там, і бачила тебе у ліжку моєї подруги..То ти досі будеш продовжувати що такий нещасниий?

-Я ніколи не жалів себе..Все що я зараз вигрібаю повністю моя вина!Дітько я досі божеволію від тебе!І навіть зараз заледве стримуюся щоб не накинутися на тебе, але лялька, блін це для мене шок, і я не знаю чи потрібно мені все це..

-Що?Ти вагаєшся?Ти дійсно думаєш, що єдина твоя проблема прийняти мене з дитиною?Ну ти й гівнюк- я в шоці від цих слів, а він виявляється став ще більшим егоїстом.Та тобі спочатку потрібно в нас спитати чи приймемо ми тебе в свою маленьку сім'ю, чи потрібен нам такий татко..- І до речі,  припини бухати і зраджувати своїй дружині, вона між іншим тебе кохає дурня.

-А ти?Мар'ян ти кохаєш?Одне твоє слово, одне.. -похитує головою не відводячи свого погляду..

Кохаю, ще й як кохаю.Аж серце палає від нестримного вогню..А особливо зараз, коли він ось так на мене дивиться, мене буквально кидає в жар, тремором проноситься по всьому тілові, і нічого з цією реакцією не можливо вдіяти, це хвороба, від якої не можливо позбутися коли поруч він.

-Нам пора..Я відвезу тебе додому, ходімо- вирішую залишити це питання без відповіді, адже він сам сказав що моя дитина для нього проблема, і це ніяк не зміниться від того факту що це й його дитина теж..

Не важливо твоя вона чи не твоя..Ти або приймаєш її або ні, і не можливо полюбити від однієї думки що вона твоя.А випадку з вітчимом я своїй доньці не бажаю.

Я підіймаюся з крісла, як раптом його рука перехоплює мою і всім тілом впирає об стіл.Нависаючи наді мною він виглядає ще дорослішим, небезпечнішим ніж раніше.Один його невірний крок і я розчинюся в ньому, розчинює неначе вітер в небі, і мені знесе дах що далі нікуди.

Я прикладаю максимум зусиль щоб стриматися,  не накинутися на нього з своїми обіймами і поцілунками.А так хочеться, хочеться вткнутися носом йому у груди і вдихнути аромат Андрія.

Він мені потрібен як ковток свіжого повітря.Але я вчасно себе зупиняю.Відганяю ці безглузді думки, адже він заборонений фрукт.Табу для мене яке знаходиться під сімома замками..

-Ти не відповіла Мар'ян- продовжує вдивлятися і мої очі і повільно наближається до своєї цілі..

-Ні..Я тебе не кохаю, нічого не змінилося з того моменту як ми розійшлися.Я кохаю іншого- намагаюся холодніше вимовити а за тім відвертаюся щоб знову не потонути у цих темнющих очах..

-Кого ти кохаєш?- він злиться і кричить так що всі навкруги озираються і дивляться саме на нас- того придурка що використав тебе і кинув, вагітною?Ти його кохаєш?Скажи , так?- він злиться і ледве тримає себе під контролем, і я розумію що щось потрібно відповісти.