Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

- Напевно, - знизує плечима брат, - на них зручно розгойдуватися.

- Бачиш, як чудово. А ти боявся.

- Але я хотів би, щоб залишилися дідусеві, і ці, - зітхнувши, він відправляє в рот ложку з пластівцями.

Звісно, ​​я його розумію. З жалем дивлюся на хлопця. Як же мені шкода, що я не маю стільки сил у собі, щоб умовити батьків чогось не робити хоч раз у житті.

- А лабіринтом бігав? – змінюю тему, щоб він не надто сумував.

- Так. Але самому мені нудно там. Скайлер, а ти граєш у футбол? – цікавиться він у Скайлера, який весь цей час мовчки розправляється зі сніданком.

- Так.

- Може, зіграємо після школи?

- Давай, - легко погоджується хлопець, викликаючи у Ейдана приплив щасливих емоцій на обличчі.

Раніше він часто грав із Заком, допоки старший брат останнім часом не почав пропадати. Але його можна зрозуміти. Університет – це не школа. Там зовсім інше життя та інші навантаження.

Упоравшись зі сніданком, ми зі Скайлером відправляємо Ейдана автобусом до школи, а самі сідаємо в машину. Початкова школа знаходиться поряд, і дітей забирає шкільний автобус.

- Дякую тобі, - дякую йому ще раз, коли ми залишаємося наодинці.

Джип плавно в'їжджає в потік автомобілів, і Скайлер повертає голову на мене.

- Не вмієш плавати? - Запитує серйозно, правильно оцінивши вчорашню подію.

- Ні, - розслабляюсь і відкидаю голову на підголівник.

- Чому не навчишся?

- Не хочу. Я боюсь води. Панічно.

Скайлер мовчить. Думала, почне питати чому, але питань не слідує. Він включає музику, і далі ми їдемо мовчки.

Іноді мені здається, що він просто забуває відповідати, різко переключаючись на якісь свої думки та абстрагуючись від реальності.

До школи ми приїжджаємо прямо перед дзвінком. На самому порозі в клас мене ловить Рой і відразу цілує в губи.

- Доброго ранку, - вітається, паралельно кивнувши Скайлеру.

Той обводить нас поглядом і, байдуже кивнувши у відповідь, проходить на своє місце.

Я закушую губу, намагаючись посміхатися не так відверто. Але весь клас уже й так звернув на нас увагу, тож мені байдуже.

- Добре, - відповідаю, трохи зніяковівши.

- Виспалася?

- Так. А ти?

– Теж. Пропоную сьогодні ввечері сходити у кіно. Ми тут збираємось всі разом у відкритий кінотеатр. За містом. Знаєш?

- Звісно.

- Чудово. Ти вільна?

Боже, ну звичайно я вільна.

- Так, я з радістю.

Рой ще раз тягнеться до моїх губ, коли поруч лунає голосно:

- Так, це що за лобизання на моєму уроці? Розліпилися та зайняли свої місця!

Хіхікнувши, я йду до своєї парти, де на мене вже чекає Тара з таким виглядом, ніби щойно побачила слона, що літає.

- Отетеріти! – шепоче подруга. - Ти це зробила!

Так… Зробила.

Листаємо ще))