Читати книгу - "Лазарус, Світлана Тараторіна"

Тоді останній каган Зархосії, нащадок Булана, князь Кий закликав нечисть вийти на бій з людьми. Але види сховалися. Види захотіли свободи, прагнули повернутися у свої стихії. Злякалися, що програють людям і назавжди залишаться в резервації. І тоді був підписаний Мир.

Кий віддав єдину дочку імператору Візантії, щоб на тому закінчити рід царів нечисті. За життя вона мала безліч імен, але сталося так, що в історії залишилася під скитським іменем Апі.

Бездоганне дівоче тіло Апі вкривала золота луска, в її очах сяяла темрява Чумацького шляху. На її зубах діамантами було вибито ім’я Ліліт, а довгий гнучкий язик вкривали ієрогліфи з Книги мертвих. Вона знала всі мови людиноподібних і всі бажання чоловічого тіла. Але лоно Апі мало залишитися безплідним, а рід людиноподібних князів — забутим. Умовою шлюбу була неподільність ложа.

І вперше пожалів її імператор Візантії. Царівну відіслали у дикі придніпровські хащі, де місцеві племена тільки вчилися жити без тваринних шкур.

За однією з легенд, саме дочка Кия заклала місто над Дніпром. Таємно закликала людиноподібних. Задумала відродити батьківську імперію. Дарувала перші правила співжиття, щоб не повторити долі Зархосії.

Апі раділа, бо сподівалася, що зможе приховати прихід Великого Воїна.

Напередодні шлюбу старі боги і вожді видів благословили лоно Апі. І сталося те, чого не могло статися. В першу шлюбну ніч і останню на рідній землі вона отримала сім’я Костянтина і тепер у місті над Дніпром готувалася стати матір’ю Змія.

*

— Плюск! — до кружки, що заміняла сищику чарку, голосно приземлилася жирна вереснева муха. Він підчепив бридоту нігтем і струсив на підлогу.

— Євгеніє Карлівно, заходьте вже, будьте добрі!

На порозі, постукуючи, порипуючи і покашлюючи, ніби дух занедбаного будинку, матеріалізувалася квартирна власниця Євгенія Карлівна Житоцька. Мухи завжди передували її появі.

— Чай! — проспівала, ніби вдарила у камертон, Житоцька. Це було єдине слово, яке Тюрин чув від неї за три місяці співжиття. Житоцька поставила на стіл тацю зі срібним сервізом. Посуд страдницьки дзенькнув. Тюрин чемно подякував, а коли стара пішла, вилив вміст чайничка у відро. Удова незмінно пригощала настоянкою з мух.

Тюрин уже хотів повернутися до читання, коли у двері знову постукали.

— І що цього разу, цукрова ви моя? — незадоволено гаркнув сищик.

— Я маю важливу інформацію. Це може переломити хід слідства. Я знайшла, що об’єднувало всіх жінок,— пролунав за дверима голос Василини Айвс.

Тюрин сторопів, панічно оглянув убогу квартиру і закричав:

— Одну секундочку!

Потім запхав порожні пляшки до буфету, сховав недоїдки, так-сяк поскладав папери, понюхав себе і скривився. Він уже кілька тижнів не був у Гальванеску, і сморід мертвого тіла посилився. Погляд Тюрина впав на слоїк Солохи з залишками сухого варення. В голові народилася божевільна ідея: «А що як і цього разу магічне вариво трохи оживить тіло?..» Жахливі видіння не така вже й висока плата за спілкування з панною Айвс.

— Іншим жінкам загрожує небезпека! — нетерпляче повторила Василина.

Тюрин, недовго думаючи, проковтнув грушку і відчинив двері.

— Ви хіба не чули, що ми знайшли маніяка? — проказав Тюрин, впускаючи Василину до кімнати.— Інкуб. Уже за ґратами.

Жінка окинула оком кімнату, зупинила погляд на книзі Лазаруса, потім розвернулася до Тюрина і здивовано запитала:

— Ви що — кілька днів не виходили з дому? Знайшли ще одну. Ми маємо попередити потенційних жертв.

— Коли знайшли?

Олександр Петрович почувався дивно. З одного боку — чергова жертва, з іншого — він від самого початку відчував, що інкуб невинуватий.

— Ранкові газети сповістили. Знову вдова. І я досі переконана, що наш убивця — перелесник,— Василина наблизила до носа гранчак, понюхала, несподівано піднесла до рота і зробила ковток, витерла пухкі вуста зворотом долоні у бузковій велюровій рукавичці. Перо такого ж кольору на її капелюшку хитнулося на знак згоди.— Візник чекає!

Поки Тюрин гарячково збирався докупи, подекуди у прямому сенсі (довелося зубами затягувати шви на лівій руці, ще й так, щоб Василина не побачила), скакав на одній нозі в пошуках чобота, незграбно розмахував руками у спробах потрапити у рукава шинелі, панна Айвс виклала своє бачення. Виявилося, що три перші вбиті були пов’язанні з Союзом жінок за чистоту Імперії. Такого собі жіночого клубу нечистененависників. Хом’якова стояла у витоків, а удова з Катерининської не шкодувала пожертв; дружина ж комівояжера подала заявку на вступ.

— Не знаю, чи справді ненавиділа нечисть, але членство у Союзі жінок — це квиток до респектабельного світу. Ми маємо звернутися до жінок публічно і спробувати вирахувати потенційних жертв.

Наступне, що запам’ятав Тюрин — скажений стукіт коліс. Від сухого варення у голові запанувала дивна легкість. Хотілось їхати і їхати, тільки б Василина була поруч.

Лише коли прольотка проминула Ботанічний сад, обігнула Університет і увірвалася на гамірну Велику Володимирську, Тюрин зрозумів, куди вони їдуть і що значило оце «звернутися публічно». Василина надумала дати оголошення. І єдиною газетою, яку точно передплачували всі людошовіністки, була щоденка «Киянин», редакція якої вже кілька десятиліть розміщувалася на Караваєвській, навпроти знаменитих лазень болотяника Міхельсона.

— І що ви думаєте написати? Що всім жінкам, які значаться у Союзі, загрожує страшна смерть в обіймах божевільного перелесника? Це спричинить страшну паніку. А потім полетять голови перелесників...— п’яно шепотів Олександр Петрович, ледь устигаючи за панною Айвс.

Вони піднялися до редакції, Василина загадково посміхнулася і зникла за дверима редактора.

Тюрин залишився сам на сам з працівниками газети. Всі були людьми і, здавалося, водночас розвернулися, щоб нагородити людиноподібного злими незадоволеними поглядами. Тюрину раптом забракло місця. Він необережно зіштовхнув зі столу паперову купу, і хтось у спину проказав: «Потвора».

Ситуацію порятувала нестримна, як весняний Дніпро, панна Айвс. З кабінету редактора вивалився червоний пан і голосно закричав:

— Тумсе! Тумсе, за ногу тебе дери! Прийми у панни оголошення,— і так гупнув дверима, що з одвірка посипався тиньк. Василина переможно рушила в напрямку піднятої голови.

«Тумс Ярослав Вікторович, молодший реєстратор»,— значилося на табличці на столі.

Невисокий зляканий хлопчина прийняв з рук дівчини покреслений папірець. Йому так кортіло якнайшвидше відпустити клієнтів, що довелося кілька разів перераховувати слова в оголошенні. При цьому масні чорні пасма постійно падали на обличчя. Тюрину так і не вдалося розгледіти рис.

«Союз монархісток Ростова „За царя-батюшку й отєчєство“ пропонує пенсію одній з посестер з „Союзу жінок за чистоту Імперії“. Перевага надаватиметься жінкам, які втратили чоловіка. Окрему відзнаку отримують активні членкині Союзу. Свої